Ще одним аргументом на користь позиції Церкви є той факт, що у всіх спробах поєднання Свв. Євангелій чи написання на них коментаря, які робилися в перших століттях Християнства, використовувалися виключно канонічні тексти. За свідченням блаж. Ієронима († 420р.), св. Феофіл Антіохійський (181 р.) окрім того, що у своїх “Трьох книгах до Автоліка” посилався на Євангеліє, зібрав тексти всіх чотирьох Євангелій і написав “Коментар на Євангеліє” 13. В середині П ст. учень мч. Юстина, Таціан, зробив першу спробу поєднати в одне ціле чотири Євангелії. Його твір відомий під назвою “Діатесарон”. Він був схвально прийнятий не тільки  серед послідовників Таціана. Тривалий час “Діатесарон” використовувався в Сирійській церкві в якості богослужбової книги і лише в V ст. був замінений канонічними Євангеліями. Відомо, що в IV ст. св. Єфрем Сірій написав до нього коментар. Язичницький філософ, а згодом відомий християнський апологет Афінагор (П ст.) у своїх працях наводить цілий ряд євангельських текстів з поясненнями: “Так говорить Писання”14. Його особа цікава тим, що він вивчав Св. Письмо для того, щоб знайти в ньому компромати проти християн. Проте, це ознайомлення спонукало його стати християнином, тобто він  був глибоко  переконаний  в   апостольському   авторитеті священних книг. У такої суперечливої особи церковної історії як Оріген († 254 р.), також не виникало сумнівів стосовно авторів Євангелій. “Перше Євангеліє, – пише він, написане Матфієм, який спочатку був митарем, а потім апостолом Ісуса Христа. Він написав його для навернених юдеїв єврейською мовою. Друге, як передано нам, було Євангеліє Марка, який написав те, що розповів йому Петро. Через це, у соборному посланні Петро називає його своїм сином … . Третє Євангеліє, – Луки, якого хвалить Павло, написане для язичників. Останнє ж Євангеліє — Іванове” 15.

Безперечно, найціннішими свідками у цій справі є завзяті вороги Християнства – єретики. У творах єретиків II-го століття Василіда, Карпократа, Валентина, Птоломея, Геракліона, і Маркіона є багато місць, які свідчать про їхню добру обізнаність в ново-заповітніх текстах16.

_________________
13 Еп. Аверкий “Руководство к изучению Священнаго Писання Новаго Завета”, 1954 г., ч.1, с.8
14 там же
15 Архиеп. Филарет  “Историческое учение об отцах Церкви”, Свято-Троицкая Сергиевая Лавра, 1996 г., т. І, с.223-224
16 Еп. Аверкий “Руководство к изучению Священнаго Писання Новаго Завета”, 1954 г., ч.I, с.9