Преподобний Паїсій Афонський

Про сім’ю християнську

Про подружжя

Нобхідна умова для утворення міцної християнської родини - майбутнє подружжя повинно знайти гарного духівника. Духівник буде відігравати роль «третейського судді», стежачи за тим, щоб у родині не виникало сварок. Коли подружня пара не знайде між собою згоди, то вони підуть до духівника, сподіваючись, що Бог через свого служителя допоможе їм. Інакше ж родина руйнується: втручаються батьки дружини, батьки чоловіка - і всі разом намагаються наполягти на своєму й гублять сім'ю. Коли ж подружжя погодиться мати духовного керівника, тоді в родині не буде таких заплутаних ситуацій.

Щоб подружня пара жила по християнські, їй потрібно мати спільного духівника тому, що той подібний до теслі, який бажає підігнати дві дошки: зрубавши нарости, він стругає дошки, вирівнює їх і потім з'єднує між собою.

І взагалі краще, щоб у всіх членів родини був один духівник, оскільки, знаючи сімейні проблеми, він зможе давати кожному відповідний напрямок.

Якийсь брат, що тільки-но женився, приїхав на Святу Гору, до старця. Між ними відбувся наступний діалог:

- Панотче, я женився.

-Живіть й процвітайте. Чи гарну дружину взяв?

-Гарну, панотче.

- Е, не будеш мати нагороди від Бога. Е, бідний-бідний, Бог влаштовує увесь світ і не влаштував тебе! Християни повинні женитися на некрасивих дружинах, щоб утішилися й вони. Не маючи зовнішньої, тілесної, краси, вони, некрасиві, мають велику красу внутрішню. Вони, бідненькі, бачать, що не пристроюються, плачуть і впадають у відчай, схиляються до гіршого. Якщо їх не візьмете за дружину ви, міцні християни, хто їх візьме?

Знайдіть гарного духівника, що поставиться до вас з любов'ю, і з ним радьтеся: здалеку не буває лікування - лікар повинен бути поруч. Здалеку тільки молитву просіть.

Одна жінка не терпіла у своєму будинку ні фіміаму, ні запалених лампад. Чоловік її, однак, як дружина не заперечувала, стояв на своєму й постійно запалював лампаду. Ситуація в будинку стала зовсім уже нестерпною: ніхто не хотів поступитись.

Тоді чоловік звернувся до старця й виклав своє горе. Старець сказав:

- Заспокойся, благословенний, дружина твоя зовсім не біснувата, як тобі здається тільки через те, що вона не переносить фіміаму! Вона це робить всупереч тобі, та й не навчена вона цим речам. Ти із цього дня не запалюй поки фіміаму ні лампад, щоб дружина твоя не лютилася, а я помолюся за вас!

Чоловік повернувся додому й, ні слова не кажучи, перестав запалювати лампади й фіміам. Через кілька днів, на великий свій подив, він упевнився в тому, що в будинку горить лампадка й пахне фіміамом! Так молитвами своїми старець допоміг подружжю, і в родині знову запанували тиша й любов.

Якісь молоді люди запитали у старця:

- Панотче, ми думаємо одружитися, яка ваша думка?

Старець відповів:

- Якщо ви маєте духовного "суддю" і будете слухатися його у всьому, - тому що так згладжуються розходження, - тоді одружуйтеся якомога швидше, молячись, щоб до шлюбу не увійти вам у плотський зв'язок.

Приходить глава сім'ї, ловить мене руками й говорить, що дружина його така-сяка, звертається з ним так-то й так-то, - словом, говорить все те, що йому нашептав його темний помисел.

Тоді я починаю виправдувати його дружину. Наприкінці говорю, що потрібно славити Бога, Який дав йому таку дружину, і що саме він, глава сім’ї, є причиною того, що пішла від них любов. Знову і знову повертаю його до любові, переконуючи в тому, що винуватий він сам і що головне - відкинути ганебні помисли. Те ж саме роблю, коли приходить і його дружина. Лаю і її, і от обоє вони, виправляючи свої погані помисли, спрямовані на інших, приходять до любові. Розуміють, звичайно, і мене, що сварю їх, тому що бачать, що ціль моя була - відновити в них любов.

Намагайся, наскільки можливо, ставитися до своєї дружини духовно, щоб між вами була любов і взаєморозуміння. Прагни до цього й у відносинах із дітьми. Справді духовна людина має звичай поступатися, як говорить і апостол Павло (Рим. 12,10). Сильні повинні нести тяготи, щоб немічні могли відпочивати, а не так, щоб кожний - і сильний, і немічний - ніс тільки свою тяготу.

Те, що дружина стримує своє ім'я (тобто дівоче прізвище), - є початок розладу в християнській родині й початок розлучення. Підстава (порядок), яку Бог дав родині, відходить, і починається плутанина: одна дитина бере ім'я матері, інша батька - і понеслося!

Один брат ніяк не міг знайти гарну дівчину, щоб оженитися, і сильно терзався. Прийшов він якось до старця, сповідався й просив указати йому наречену. Старець, жартуючи, сказав юнакові:

- Ви, хлопці, хочете зі старця зробити бабу! Таки бабу! Стару сваху!

Потім, звичайно, він порадив юнакові не втрачати надії, часто сповідатися й бувати в Церкві. Запевнив брата, що Христос допоможе йому, і обіцяв, що й сам помолиться за нього.

Брат пішов від старця із заспокоєним серцем, зробив те, що йому рекомендували, і великодушний Бог незабаром допоміг йому, і юнак знайшов гарну, добру дівчину.

У житті, у тому числі й сімейному, людей - приблизно - можна розділити на дві категорії. Одна категорія людей подібна до мухи. Муха має наступну особливість: завжди сідати на все брудне, пролітаючи мимо квітів, що гарно пахнуть. Отож, категорія людей, схожих на мух, навчилася думати й шукати тільки зле, не знаючи й не шукаючи ніколи добра. Інша категорія людей схожа на бджолу. Особливість бджоли - знаходити гарне і солодке і там сідати, минаючи нечисте. Такі люди мають добрі помисли, бачать гарне й думають тільки про гарне. Я всім, хто звик звинувачувати інших, у тому числі і свою половину, пропоную вибрати, у якій категорії вони хочуть перебувати, і відповідно визначити положення тих людей, яких вони звинувачують.

Якийсь юнак познайомився з дівчиною, що йому надзвичайно сподобалася, і задумав на ній оженитися. Але як тільки він прийняв таке рішення, загострилися важкорозв'язні проблеми, які змусили юнака задуматися, чи є на його шлюб воля Божа.

Він вирішив відвідати старця й запитати його думку. Старець, не будучи знайомий із дівчиною, описав юнакові - докладно й дуже точно - душевний світ майбутньої його дружини, навіть, поверх того, знайшов і дійсну причину проблем, з якими парубок зіштовхнувся.

Юнак буквально онімів. Йому і в голову не могло прийти, що проблеми, які здавалися йому "горою", старець за допомогою благодаті Божої вирішив негайно.

Старець наполягав: "Повинен відбутися цей шлюб!" І навіть спеціально відзначив:

"Якщо не візьмеш цю конкретну дівчину, а візьмеш іншу, то в якийсь момент та, інша, перестане бути твоєю!"

Коли старець сказав останнє, добрий юнак упевнився, що на шлюб - воля Божа, і женився на коханій дівчині.

Він і сьогодні живе з нею щасливо, вважаючи, що дружина для нього дійсно дар Божий.

Справді, мотиви його вчинків були чистими, тому що він хотів усе робити із благословенням Христовим і, коли переконався, яка Його воля, поспішив виконати її. Тому й Христос подіяв через старця й допоміг йому.

Варто приділяти багато уваги положенню дружини священика: вона повинна допомагати у всьому. Особливу увагу необхідно звернути на внутрішню красу душі - це перше, а вже потім - на все інше, зовнішнє.

Ієреї, що мають дружину й зразкову сім'ю, становлять приклад для наслідування всім людям, особливо в наші дні, коли сімейні підстави викорінюються із хворого суспільства.

На питання, чому Бог не влаштовує, щоб підбиралися такі подружні пари, які вели б істинно духовне життя, старець відповів: "Було б ще краще, якби не було диявола. Тоді духовне життя з'явилося б легким. Але диявол існує. Любов Божа, безумовно, влаштовує все. Щоб урятувати поганого чоловіка, Бог дає йому гарну дружину. І навпаки. Тепер все мінливе й немає нічого надійного. Терпіння, браття, і все пройде".

Ти мене запитуєш про подружні відносини одружених священиків, а також і мирян. Чому святі отці не дають зовсім точних визначень? Це значить, що існує щось невизначене, тому що не можуть всі люди жити за одним шаблоном. Отці багато чого залишають на нашу розважливість, духовне чуття, можливості і старання кожного.

Щоб бути більш зрозумілим, приведу приклади з життя одружених ієреїв і мирян, які й зараз живі і яких я знаю. Серед них є такі, хто, уклавши шлюбний союз, народили одного, двох, трьох дітей, а потім живуть у чистоті. Інші вступають у подружню близькість лише на час дітородіння, а інший час живуть як брат і сестра. Інші утримуються від близькості лише в період постів, а в інший час мають близькі стосунки. Деяким і того не вдається виконувати. Є такі, що мають стосунки в середині тижня, щоб бути в чистоті три дні перед Божественним Причастям і три дні після Божественного Причастя. Деякі й тут спотикаються, з тієї причини, що Христос, з'явившись по Воскресінні до Апостолів, негайно сказав: Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас... прийміть Духа Святого. Кому простите гріхи, тому простяться; на кому залишите, на тому залишаться (Ів. 20,21-23).

Мета ж полягає в тому, щоб кожний подвизався з міркуванням і старанністю, у відповідності до своїх духовних сил.

Спочатку, звичайно, молодість заважає, але із часом плоть слабшає, дух міцніє і навіть одружені починають потроху вкушати від Божественної насолоди. Тоді люди - уже природним шляхом - відволікаються від тілесних задоволень, які стають у їхніх очах незначними. Ось так подвизаються одружені - вони приходять у рай по спокійній дорозі з поворотами, у той час як ченці сходять туди, лізучи по скелях і піднімаючись на вершини.

Ти повинен мати на увазі, що проблема подружніх стосунків не тільки твоя проблема і що ти не маєш права регулювати їх один; ти можеш робити це лише по взаємній згоді, як заповідає апостол Павло (1 Кор. 7, 5). Коли це відбувається по взаємній згоді, знову ж потрібна молитва. І сильний повинен зважати на становище немічного. Часто буває так: одна половина погоджується утримуватися, щоб не засмутити іншу, але внутрішньо страждає. Це найчастіше трапляється із дружинами, які мають мало страху Божого й рухливу плоть. Іноді деякі благочестиві чоловіки, чуючи від дружин свої слова згоди, по нерозсудливості продовжують період помірності, і тоді страждають дружини: вони стають нервовими. Чоловіки думають, що їхні дружини зміцнилися в чесноті, і хочуть жити більш чисто, вступаючи у відносини через більш тривалі періоди, і від цього дружини входять у спокусу й намагаються зійтися з ким-небудь. І коли трапляється падіння, їх мучить совість. Однак чоловіки як і раніше намагаються жити більш чисто, хоча й бачать, що дружини до того не розташовані. Таким чином, чоловіки думають, що дружини досягли духовного успіху й не бажають тілесного. Але фізична причина пориву непоборна, і жіночий егоїзм бере верх, як і ревнощі, які відчувають більш слабкі. Дружина, бачачи, що чоловік хоче жити духовним життям, робить над собою зусилля, бажаючи його випередити.

Велике значення має те, наскільки обоє в подружжі схожі за фізичними даними. Коли один лагідний і хворобливий, а інший дуже живий, треба, щоб більш сильний приносив себе в жертву більш слабкому. І поступово слабкий за допомогою сильного стає здоровим, а коли обоє здорові, вони можуть просуватися вперед.

Як я говорив спочатку, і для освячення подружжя потрібна розважливість, старанність і подвиг. Думаю, що неправильно женитися тільки для того, щоб пити, спати й мати плотські задоволення, тому що все це плотське, а людина - не тільки плоть, але й дух. Плоть повинна б допомагати освяченню душі, а не розоряти душу.

Бог же бачить старанність кожного християнина і знає силу, яку Він дав християнинові, і питає відповідно.

Дуже багато з подружжя часто скаржаться один на одного, тому що не можуть серед великих сімейних труднощів розрізнити добрий план Божий. Один, наприклад, скаржиться, що дружина його із примхами, інша, що чоловік гнівливий. Коли на це звернули увагу старця, той, посміхаючись, сказав:

- Ну, діти, Бог знає краще від нас, як робити Свою справу. Якщо, наприклад, чоловік "колючий", то Бог влаштовує так, щоб дружина була м'якою за характером, щоб "не вбилися". Господь все бачить, бачить Він і те, що не годяться для спільного життя два дитячих характери, тому що "заснуть стоячи"!

Якийсь юнак запитав у старця:

- Отче, чи знайду я гарну дівчину, щоб з розрадою женитися?

Старець, посміхаючись, відповів:

- Якщо всі знайдуть собі гарних дівчат, тоді що з іншими будемо робити? Солити?

на початок


Про батьків

Діти повинні бути дуже уважні в справі поваги до батьків. Коли діти грублять батькам і не поважають їх, буває, що, по-перше, іде від дітей благодать і, по-друге, вони стають приймачами демонських впливів і енергій.

Якийсь мирянин сказав старцеві:

- Отче, батьки мої все пхикають, і я ледь переношу це. Що мені робити?

- Ну, благословенний, ти, коли був у колисці, день і ніч пхикав. Вони тебе тоді брали на руки й пестили ніжно і з любов'ю. Сподобалося б тобі, якби вони здумали відправити тебе в яку-небудь виховну установу, щоб їм відпочити? Правда Божа тепер дає тобі можливість повернути - хоча б частково - борг батькам поведінкою, аналогічною тій, яка була колись у них стосовно тебе, - відповів старець.

Багато з людей не терплять випробувань, але скаржаться. У деяких це поширюється навіть на батьків. І чим батьки винні? Люди дають потомству те, що можуть дати як люди. Дають плоть. А душу дає Бог. Отже, припустимо, Бог з людиною творять людину. А чим винуваті батьки, коли дитина народилася калікою?

Робіть якнайбільше добра для ваших дідусів і бабусь! А найбільше допомагає... найбільше поминання, на мою думку, - духовний наш успіх. Коли ми процвітаємо духовно, то надзвичайно допомагаємо близьким. По-перше, тому, що вони одержують право на Божественну допомогу. Коли людина з'явиться дійсно доброчесною людиною, - виправдуються й дідусі, і прадіди. Потім, і молитва справжнього християнина буде мати відвагу: предкам нашим допомагає й це. Але хоча б тільки радість, що почувають предки, пишаючись нами... ця радість, є... не мала річ! І навпаки, коли ми "ходимо" недобре, коли віддаляємося від Бога й не зберігаємо заповіти Його, то вони, бідні наші предки, у пеклі б'ються, бідні... так і залишаються злочинцями... "Краще б їм не народитися!" - б'ються, бідні, і страждають.

Нехай кожний ставить себе на місце іншого. На жаль, дух, що панує серед нас сьогодні, вимагає силою захоплювати положення, а не зважати на становище іншого, щоб поспівчувати. Коли хтось встає на місце іншого, всі діла виправляються. От приклад: якби молода жінка зважила на становище своєї свекрухи-бабусі й подумала, що й вона не сьогодні-завтра стане свекрухою й раптом не захоче її невістка їй допомагати й буде говорити з нею грубо, - хіба не вела б вона себе зі свекрухою з усією ввічливістю? Знайте, якщо не поводиться людина по-духовному, тоді почнуть діяти духовні закони. І от що відбудеться: Бог відніме Свою любов від бездуховної людини, щоб стягнути з неї в цьому житті те, що вона винна.

Один мирянин скаржився старцеві на труднощі, з якими він зіштовхнувся у своїй родині через бурчання батьків, через чудності дружини й потворне поводження дітей.

Старець побачив речі трохи інакше:

- Бог попускає труднощі як розплату за наші неподобства в дитинстві. Незадоволений дідусь і бабуся (батько й мати), але й ми забули про те, що й вони бували незадоволені нами, коли ми були маленькими. Ми вже й не пам'ятаємо, як через нас їм не залишалося часу ні поспати, ні відпочити, тому що вони жили в постійних турботах, піклуючись про нас. Тепер же ми, у свою чергу, повинні терпіти старече бурчання й піклуватися про батьків з такою ж любов'ю, якою вони оточували нас у нашому дитинстві. Бог нарешті-то надає нам можливість "погасити" наше дитяче бурчання. І це справедливо. Якщо ми не погодимося із цим, то виявимося великими боржниками. До речі, і від дружини, і від дітей страждаємо, щоб розплатитися за власні неподобства.

Не засмучуйтеся, якщо ви маєте спадкоємні недоліки, але й не пишайтеся спадкоємними чеснотами, тому що Бог буде перевіряти ту працю, яку вжила людина на виправлення своєї старої людини.

на початок


Про дітей

Коли ваші діти ще маленькі, ви повинні допомогти їм зрозуміти, що таке добро. А це і є найглибший сенс життя.

Найбільшим і кращим багатодітним батьком є той чоловік, що духовно відродився сам і допомагає духовному відродженню своїх чад, щоб забезпечити їхнім душам рай.

Старець завжди підкреслював, що потрібно мати абсолютну довіру до Промислу Божого й, так сказати, не планувати дітей, тому що дітей дає Бог. І Він один знає, скільки дітей дати, - Він один, і ніхто інший. Деякі, щоправда, наважуються, оскільки життя стало важким, мати тільки одну дитину, тому вони й перестерігаються. Однак це великий гріх, оскільки ці християни показують, що самі влаштовують свої справи, краще, ніж Бог.

Будучи гордими, вони недооцінюють Промисел Божий. Але ж Бог бачить і душевний стан, і економічне становище таких християн, бачить і багато чого іншого, чого ми не бачимо й не знаємо. І якщо родина бідна й у неї ледь вистачає засобів на утримання однієї дитини, то Той, Хто знає все, може подбати й про економічне зміцнення родини.

Тим, хто намагається придбати дітей або через штучне запліднення, або всиновленням чужих дітей, старець пояснював, що Бог позбавив їх дітей, звичайно, для їх же блага. І їм не слід домагатися бажаного своїми людськими способами, тому що згодом вони переконаються, що Бог не давав їм дитини, піклуючись про їхнє благо. І треба добре пам'ятати, що доброю буває тільки та справа, що узгоджується з волею Божою, а не з нашою впертістю і з нашими людськими намірами.

Багатьом людям Бог не дав дітей спеціально, щоб внаслідок цього вони полюбили дітей усього світу як своїх. Бог позбавив їх малої родини, але дарує право, що дає тільки деяким, - належати до великої родини Христової.

Старець нагадував також і про праведного Якима і Анну, що до глибокої старості залишалися бездітними, що в той час вважалося великим злом, і народ їх ображав. Бог, однак, знав, що від них народиться Богородиця, Яка, у Свою чергу, народить Спасителя всіх людей, Господа нашого Ісуса Христа!

Старець не раз говорив, що інші батьки ставлять метою мати багато дітей і Бог, звичайно, попускає їм, - тому що поважає самовладну волю людини, а також і тому, що іншого разу "не витримує" нашого бурчання й залишає бути по нашій волі. Але потім багатодітні батьки зіштовхуються з масою проблем: переоцінюючи свої сили, вони дали життя, наприклад, вісьмом, а в результаті не можуть упоратися з безліччю турбот, пов'язаних із вихованням такої кількості дітей.

Старець говорив, що Бог Сам визначає число дітей у родині: якщо Він побачить, що батькам не підняти ще однієї дитини, відразу припинить народження дітей.

А тим, хто прагне із примусом надбати дітей, старець радив передати це Богу, тому що Він Сам знає потрібний час. Деякі, навіть будучи духовними, "давлять" на Бога, щоб дав їм дитину в той момент, коли вони цього бажають. Бог по любові Своїй дасть їм дитя, однак вони незабаром побачать, що дитина, виростаючи, стає нервовою, тому що успадкувала страсті своїх батьків, і вони самі входять у нову, ще більшу тривогу, тому що придбали дитину - без її провини - спадкоємця їхніх пристрастей, від яких не подбали очиститися, перш ніж із ревністю просити дитину в Бога.

Отже, старець вважав, що подружжя повинно повністю віддатися в руки Божі й не перешкоджати Його волі. Нехай подружжя надасть Богу діяти відповідно до Своєї волі, тому що так вселиться в душі їх і буде покривати родину їх благодать Його, благословення Його.

І було Богом дане велике благословення первозданним людям - хай будуть вони спів-творцями. Батькам нашим, дідам, прадідам і т.д. - від Адама й Єви - Господь дозволив бути творцями: беруть і дають нам тіло. З того моменту, як зароджується дитина, батьки дають їй тіло, Бог же дає душу; як тільки народжується дитина, як тільки одержує Хрещення, Бог приставляє Ангела, і дитя захищається Богом, Ангелом Хоронителем і батьками. У міру зростання дітей батьки звільняються - якоюсь мірою - від відповідальності. І коли батьків забирає Бог, Ангел Хоронитель, природно, продовжує захищати людину, так само як і Бог.

Однак ми бачимо, що багато батьків усього цього немов не знають (або забувають чомусь, що є Бог, Котрий завжди захищає, що Ангел Хоронитель поруч) і постійно турбуються з такою тривогою... з такою тривогою про дітей своїх, що навіть занедужують! Але ми, віруючі, тим, що сильно тривожимося, перешкоджаємо Божественному благоволінню. Тому нехай батьки роблять для своїх дітей усе, що тільки можна, але з тої пори, як вони віддадуть їх Богу, тобто упокоряться, нехай складуть свою людську зброю, тому що тоді вже Бог зобов'язаний допомогти їхнім дітям.

І діти зараз не розуміють простих речей; добре, не розуміли, поки були малі, поки батьки захищали їх, маленьких, захищали цим "висновком" у колисці. Однак тепер, коли вони виросли, вони однаково не розуміють, що й тепер потрібне деяке обмеження волі. Цього обмеження вони не розуміють, тоді як потрібно зрозуміти, що для того, щоб стати правильними дітьми, розумними й дорослими, потрібне "зв'язування", але що це "зв'язування" не є зв'язування: садівник іде підв'язувати деревце не для того, щоб погубити його, закриває деревце ґратами не для того, щоб обмежити його, але для того, щоб деревце не з'їли козенята.

Але деякі діти що роблять? Біжить, як теля, що звільнилося від прив'язі, думає, що дійсно звільнилося. А який результат? Або задушиться обірваною мотузкою своєю, або впаде куди-небудь у прірву, або буде з'їдене вовком...

Так роблять деякі перекірливі діти: шукають цю нібито волю, але зрештою ця воля приводить їх... от ця сама воля, яку мають європейці, приводить наших дітей - куди? Куди прийшли вони? Скільки разів бували в мене в келії молоді хлопці... нещасні, зруйновані наркотиками й вином. Просять тепер допомоги, бідолашні. І мені вдалося допомогти двом - трьом  -  але серце ж за всіх розривається... Шукають допомоги, але як їм усім допоможеш?

Руйнують і самих себе, руйнують і батьків! Тому ви повинні зрозуміти необхідність цього обмеження для дітей... благословенням Божим це обмеження. Дякуйте своїм батькам, які обмежують вас. І якщо, скажемо, на вас "натискають" трохи більше необхідного, то й це робиться по любові. По любові до вас.

Тільки молися, так діє благодать Христова. Ти тепер, коли твоя дитина вже доросла, тільки одне можеш зробити: показати любов і молитися Богу, щоб Він діяв для користі твоєї дитини, тому що якщо ти, батько, годував його добротою й любов'ю, то він, куди б не пішов, з ким би не зв'язався, у якийсь момент побачить, що поза родиною клімат нездоровий і що всюди - вигода й лицемірство. Так твоя дитина повернеться додому природно. Але, якщо в будинку - гризня, лайка, сварки, тоді серце його й не подумає, і не захоче повернутися. О, як нам потрібно бути уважними, тому що цей вік тільки любові й молитви хоче.

Будь обережний, коли виявляєш - навіть і непомітно для себе - особливу любов до одного з дітей твоїх і постійно займаєшся з ним через його, наприклад, немочі. Однак таким відношенням ти викличеш серйозну травму в душі іншої дитини твоєї - і вона буде ревнувати. І от у тебе вже більші психологічні проблеми у відносинах із дітьми, і якщо ти не звернеш на це увагу, то принесеш велику шкоду й дітям, і собі. Винуватий будеш ти. Отже, будь уважний!

Писав старець одному братові у Христі: "Щодо Вашої дитини, про яку Ви мені пишете, я такої думки, що суворе до неї відношення зробить її ще гіршою. Говоріть з нею про добро й по-доброму й потім не давіть, але показуйте їй, як Ви засмучуєтеся, що вона іде таким шляхом. Нехай з'являться справи, і тільки справи, тому що ні радість не залишається непоміченою, ні сум. Ви виконуйте свої обов'язки, даючи поради, а потім довірте Вашу дитину Богу.

Я думаю, що праця Ваша буде мати більші результати, якщо буде сполучена з молитвою. Коли Ви страждаєте від бешкетувань дитини й давите на неї, результатів не буде, тому що дитина схвильована плоттю й нападами лукавого, котрому платить данину. Може, все пройде. Не засмучуйтеся, усе налагодиться пізніше. Не приймайте цього близько до серця, бо втратить воно свою чистоту, - і що буде тоді? Люди нашого часу мають типовий гріх - моду. Хай помилує нас Бог! Намагайтеся, наскільки можете, не відштовхувати від себе дитини, як я вже сказав, щоб вона не порвала прив'язі й не втекла з родини, тому що потім може вийти так, що вона не захоче наблизитися через егоїзм, і Ви її зовсім втратите.

Що стосується лікаря, про якого Ви пишете, - то в тім стані, у якому дитина перебуває (навіть якщо її й показати), що це дасть? Якщо Ви дитину відведете до лікаря, це тільки зашкодить дитині, тому що, з одного боку, буде діяти її великий егоїзм, з іншого боку, - розуміння, що вона чимсь занедужала, так тут ще й плотські пристрасті, що не мають задоволення дитина тільки злякається, і їй буде гірше. У дитини немає нічого, крім плотського дитячого збудження, властивого її віку, що досягло великого ступеня й стало причиною, що розпалює її нестримане життя.

Якщо Ви думаєте, що в нього є якась хвороба, і Ваш лікар пропонує давати ліки, я не заперечую. Але потерпіть зовсім небагато часу, закрийте очі на її неподобства доти, поки вона не наблизиться до Вас, і при першому зручному випадку, коли вона Вам довіриться (якщо вона сама відчує нездужання або Ви помітите, що щось не так), ведіть її до лікаря.

Загалом, не засмучуйтеся: Бог не залишить Вашу дитину. І гріхи дітей нинішніх Бог не буде судити однаково із гріхами дітей нашої епохи".

Коли діти погано поводяться, переважно посваріть їх ранком, тому що в них спереду весь день і вони розважаться враженнями. Якщо ж ви посварите їх увечері, то в них захмарюється розум, що може привести й до більш поганих вчинків.

Дітей потрібно приймати з добром, тому що в нинішніх дітей багато егоїзму й вони зовсім не реагують на лайку. Якщо ми починаємо їх лаяти, душа їх відразу ж наповнюється поганими помислами. Вони не можуть зрозуміти, що ми лаємо їх для їх же блага, оскільки ми їх любимо. Потрібно "зв'язати" дітей із Богом і розвивати в них розуміння, що необхідно творити добро.

Якщо "засинають" малі діти, то йдуть прямо в рай, як ангелоподібні. І коли, у свою чергу, умирають батьки їх, то малі діти, ці янголятка, приймають батьків своїх із запаленими лампадами. Батько й мати мають духовну нагороду за цих янголяток. І навпаки, коли дитина трохи підросте й вибере неправильний шлях, тоді й батькам буває жаль.

Маленькі діти подібні до Ангелів. Коли ж вони починають входити у вік і приймають елемент плотського задоволення, - то стають маленькими звірами.

Маленьких дітей батьки повинні часто причащати, щоб вони освячувалися, оскільки, на нещастя, вони ростуть у поганому, духовно нездоровому середовищі.

Батькам, що мають недорозвинених дітей, не слід засмучуватися через це, тому що вони - врятовані. Навіть радіти потрібно, тому що без особливої праці йдуть вони в рай. Чого ж іншого батьки хочуть дитині, коли їм забезпечений рай? Якщо ось так, духовно, вони розглянуть цю справу, то й самі витягнуть користь і будуть мати духовну нагороду.

Велике значення для духовного життя дитини мають сімейні нахили. Якщо батьки дитини лукаві, то й дитина буде жива і лукава. Якось я зустрів одного такого хлопчика, у якого в кишені були негарні фотографії. Я запропонував йому віддати їх мені, а замість кожної я обіцяв йому по шоколадці. Хлопчик рішуче відмовився віддати мені фотографії, що трохи неприродно для його віку. Бачите, він віддав перевагу задоволенню від гріховного розглядання задоволенню від насолоди шоколадом.

Людина дає тіло своїй дитині. Бог дає дитині людини душу. Коли дитина виростає, то батьки складають із себе відповідальність. Бог дає кожній людині Ангела Хоронителя. Він допомагає людині все життя. Чому ж ми боїмося довірити себе Богу? Отже, ми повинні допомагати нашим дітям до певного моменту. А потім, надалі, довіряти їх Богу. Ангел Хоронитель поруч.

Хрещені діти бачать Небесні Таїнства: оскільки вони чисті, їх носять до Причастя святі Ангели, які завжди бачать обличчя Боже.

І маленька дитина, що поки не в змозі подвизатися, здатна розтрощити диявола смиренністю. Звичайно, диявол дуже сильний, але й дуже гнилий. Він легко валить ниць гіганта, але може бути переможений маленькою дитиною.

Батько й мати відповідатимуть перед Господом, якщо не стануть піклуватися про своїх дітей і про їхнє майбутнє.

Коли батько й мати ретельно працюють і хоча б якісь гроші відкладають “на чорний день", щоб допомогти в найважливішому своїм дітям, це - не тільки не гріх, але вони й покликані так чинити, тому що ті батьки, які не піклуються про дітей, - неправильні батьки й дадуть відповідь за це. Гріх, коли збирають гроші через пристрасть, через сріблолюбство, від відсутності віри в Божественний Промисел або для порожніх цілей. Забезпечення дітей батьками необхідне. Якщо дітей зневажають батьки, то дітей, зрозуміло, чекає Божественна допомога. Але батьки будуть засуджені за те, що залишили дітей без турботи.

Батьки повинні й жити по-християнськи, і стежити за своєю поведінкою, тому що діти з малого віку, коли вони ще навіть не говорять, починають, як комп'ютер, "записувати" все, що бачать і чують в домі. І якщо діти бачать батька й матір своїх, які б'ються, сваряться, ображають один одного, ведуть погані розмови, то вони, як чисті касети, "записують" все це в собі і, коли подорослішають, самі того не бажаючи - наслідують від батьків всі жагучі стани, - починають і сваритися, і ображати ближніх своїх тими ж словами, які чули від батьків.

Найбільша допомога й найкраща спадщина, яку тільки можуть надати батьки своїм дітям, - зробити їх приймачами своєї доброти, і для цього не потрібно особливого старання. Адже якщо маля бачить, що батьки мають любов між собою, шляхетно розмовляють, розумні, радісні, смиренно моляться і т.п., то тоді, як "копірка", воно друкує це у своїй душі.

Дуже багато батьків, які досить люблять своїх дітей, деяким чином їх псують, не розуміючи, на жаль, яку шкоду наносять їм, наприклад, тоді, коли мати, по надзвичайній плотській любові, обіймаючи й цілуючи дитину, говорить їй: "Яка гарна у мене дитина, найкраща у світі дитина" - і т.п. Маля, однак, досить рано (у віці, коли не може ще цього усвідомлювати) здобуває, проти бажання, високу думку про себе й, природно, перестає відчувати потребу в благій силі Божій і не вміє її просити. Так твориться в душі дитини зарозумілість, і досить багато хто несуть її з собою в труну, тому що не можуть від неї відскіпатися.

Зло - у тому, що першими приймають удар цієї зарозумілості самі батьки, тому вони й повинні бути дуже уважні до духовного життя, тому що несуть відповідальність не тільки за себе, але й за своїх дітей. Правда, і в батьків є "пом'якшуюча" обставина, оскільки й вони "успадковували" від батьків. Однак вони не виправдуються, тому що у свідомий період не подбали цю "спадщину" відкинути.

Так, вони "успадковують" щось, але вони не повинні обвинувачувати за це батьків, тому що самовладні і, якщо захочуть і не стануть любити "спадщину", зможуть її відкинути.

На мою думку, більше гідний похвали той, хто виявився "спадкоємцем" злого мимоволі й посилено подвизався відкинути зле, ніж той, хто з малих років природно успадкував від батьків благе й не примушував себе зберегти це, тому що один знайшов усе приготовленим і "прибраним", у той час як інший подвизався сам приготувати благе. Суд Божий прийме це на вид, якщо, приміром, батько в дитини злодій і буде вчити дитя красти - і той стане зрештою злодієм, оскільки не мав доброго наміру й прийняв на себе "спадщину" батька. Таку дитину Бог буде судити якоюсь мірою з полегкістю, бачачи, що таку долю та знайшла як "спадщину" від батьків, коли була ще маленькою і не відрізняла добра від зла.

Отже, благочестя дітям ми повинні давати, так сказати, з молоком матері, а не із твердою їжею, тому що, коли діти ще малі, вони наслідують батьків, вони "списують" з батьків, як на незаписану касету. Саме тоді потрібно подбати, щоб діти "заповнили" касету добротою й любов'ю. А коли діти підростуть, потрібно бути уважними й діяти з міркуванням і обережністю, як, наприклад, коли ми заводимо годинники. Якщо слабшає пружина, ми заводимо годинники поступово, тому що є небезпека зламати їх, і годинники тоді стануть непотрібними. Ми зобов'язані обережно, по-доброму пояснювати дитині, з якої причини не можна робити так-то й чому треба робити так-то. Не слід постійно повторювати дитині: "Не це", "Не те", "Не так", "Не інакше". Після того як ми зробимо основне, варто передати "викрутку" Христу для "регулювання", щоб Він уже Сам "докрутив" який-небудь там "гвинт". Не можна занадто сподіватися на себе й намагатися все робити самим.

Дуже допомагає вихованню дітей, коли батьки вважають себе відповідальними за всі провини дітей, оскільки знаходять своє власне життя не таким, яким воно повинно би бути поруч із Христом, і саме тому, на їх погляд, діти їх і поводяться бридко. Коли батьки так упокорюються і так щиро каються, тоді наближається і Всемогутній Христос і кидає розчуленим батькам "рятувальне коло" для порятунку, яке, до речі, рятує й непутящих дітей.

на початок


Про сімейне благочестя

Багато мирян не створюють сім'ї, а якщо й створюють, то не мають дітей. Таким чином, вони самі розоряють свій рід.

Чернець повинен зневажати себе - і взагалі життям своїм - і всього себе віддавати іншим. Але хазяїн сім’ї не може так чинити, тому що має дружину й дітей і насамперед зобов'язаний, за Законом Божим, піклуватися про них, і тільки надлишок може "заощаджувати" для інших.

Страшний гріх - аборти!.. Аборт є вбивством. Нехай авторитетніші християнські лікарі не утомлюються сповіщати жінок, що близько 95% нещасних, що робили аборти, страждають важкими формами раку. Адже організм, коли в жінці зароджується маля, настроюється для розвитку дитини: наприклад, груди приготовляються робити молоко й т.д. Але коли жінка робить аборт, всі ці процеси різко обриваються й виникають певні фізіологічні наслідки, наприклад такі, як рак. Отже, нехай лікарі невпинно говорять про шкоду аборту, говорять, які можуть бути наслідки.

Якесь подружжя жило у великому горі: пройшло багато років від дня весілля, але в них усе не було дітей. Лікарі зізналися, що не можуть їм допомогти. Тоді подружжя зважилося звернутися до старця.

Старець утішив їх:

- Не впадайте у розпач! Підіть на сповідь (а вони не сповідалися роками), причастіться, коли скаже вам духівник, і Бог дасть вам дітей. Моліться й ви, помолюся і я.

Добре подружжя зробило те, що старець їм порадив, і Бог відразу ж дарував їм дітей, відповідно до обіцянки старця.

Сьогодні це дуже гарна родина, радісна й щаслива, і чоловік з дружиною дякують старцеві подвійно: за те, що він допоміг їм прийти через церковні Таїнства до Христа, і за те, що їм довелося прийняти щедрі дари Його.

Отже, старець давав зрозуміти людям, що насамперед потрібно наблизитися - за допомогою Церкви й Таїнств Сповіді й Божественного Причастя - до Благого Отця нашого. І тоді Він - навіть без прохання - подасть людям такий дарунок, якого вони хочуть.

Відсутність дарів, підкреслював старець, буває не тому, що так хоче Бог, але тому, що людина відійшла від Джерела всіх дарів, Бога, і, природно, зі своєї вини втрачає дію благодаті.

Бог піклується про всіх людей і заступається за всіх. Я згадую одного християнина, у якого було багато дітей. Якось одного разу він пішов на всеношну із дружиною й двома-трьома дітьми. У храмі їх запитали: "А де молодші діти?" І батько відповів: "Ми їх залишили вдома. Адже Бог приставив Ангела до наших дітей, раз ми пішли на всеношну, а не розважатися". Бачите, як вони міркували? Отже, ми, люди, повинні робити, що можемо, а потім Бог все влаштує.

На питання, чи треба хрестити дітей, що народилися в людей не одружених, старець відповів: "Чим винуваті нещасні? Подивимося на батьків і з'ясуємо, з якої причини вони не уклали церковного шлюбу і, знову ж, чому вони хочуть хрестити дітей. От із цього й будемо виходити. Є й у них якісь свої причини. Нам треба побачити, чим батьки мотивують своє положення. Можливо, вони щось таке пережили, що шукають тепер допомоги. Це як гвинт: якщо не натискати - добре не загвинтиться".

Батьки повинні віддавати якнайбільше часу своїм дітям, навіть на шкоду своїм заняттям і своїй роботі. А жінкам варто вести просте життя, щоб вони могли більше займатися своїми дітьми, коли діти в цьому матимуть потребу.

Бачив я, що біль дуже допомагає душі й упокорює її, і чим сильніше хворіє душа, тим більше для неї ж користі. Припустимо, що два парубки йдуть із будинку, щоб стати ченцями. Припустимо, що мати одного з них - у Церкві. І хоча вона буде переживати через те, що її син іде в ченці, але впорається зі своїм болем вона досить легко, тому що вірить Христу й розуміє, що її син у безпеці поруч із Христом. Припустимо, що мати іншого парубка не перебуває в Церкві, і ось вона якраз переживає дуже сильно, плаче, якби син її вмер, і вважає його живим мерцем. Не може вона перенести відхід сина свого й дуже сильно страждає, оскільки не бачить змісту в його відході й не відчуває благодаті Божої. Але як страждає Бог, коли бачить біль обох матерів! Вірю, однак, що біль матері, що не перебуває в Церкві, зарахується Богом як мучеництво й пізніше Він подасть їй багату нагороду, тому що вона сильно страждала через незнання про благодать Божу.

В одного батька був син, що мріяв стати ченцем. Батько, однак, зневажав серцевими схильностями сина й змушував його женитися й створювати родину. Син скорився волі батька й - проти свого бажання - женився й мав дітей. Однак його з'їдав такий сум, що він щодня танув. Бідний юнак занедужав раком і незабаром умер, залишивши дружину й дітей. І в цьому виявився винуватий батько, що не поважав волю, даровану Богом людині, - волю, яку Він Сам поважає; батько по своїй упертості й користолюбству змусив сина піти проти серця й відректися від Божественної волі, що й привело до такого сумного кінця.

Потрібно задовольнятися малим і тільки необхідним і не замахуватися на багато чого, тому що тоді в людини буде більше часу для того, щоб просто посидіти вдома разом із дружиною й дітьми, щоб зайнятися добрими справами, щоб молитися й взагалі перебувати в сімейному теплі й затишку, а не бути в постійній напрузі через намагання заробити все більше й більше. Думаю, що правильне рішення не в зароблянні величезних грошей, а в християнському влаштуванні нашого життя, адже сказано було людині, що не варто піклуватися й метушитися багато про що, а одне тільки потрібно (Лк. 10,41-42).

Християни не повинні проклинати, тому що треба мати на увазі, що проклін, по Божому потуранню, іноді "діє", втім, тільки тоді, коли є неправда. Якщо неправди немає, тоді проклін вертається назад до того, хто вимовив його, і той піддається всім наслідкам. Подібне буває із зобов'язуючими словами: якщо слово правдиве і духовне, відразу "діє", - якщо ж несправедливе і нерозумне, тоді трапляється те ж, що і з прокльоном.

Коли проклін виходить із серця воістину зневаженого, тоді "діє". Жахлива річ! Будучи молодим, бачив я жінку, що вмирала на моїх очах, оскільки її хтось справедливо прокляв, сказавши: "Лопни". ЇЇ і справді роздуло за кілька годин, і вона буквально лопнула й померла.

Телебачення творить велике зло, веде до великої катастрофи. Сам апарат посилає шкідливе для людського організму випромінювання, і діти в череві матері фізично страждають від того, що їхня мати під час вагітності дивиться телевізор. Без усякого сорому по телевізору показують гріховні справи й звабні сцени. Часто телебачення - це біс. От я вам розповім один випадок, щоб ви усвідомили собі, у чому тут справа. Один старий, вісімдесяти чотирьох років, що жив добре й доброчесно, після смерті дружини став дуже страждати. Намагаючись забутися, він пристрастився до телевізора. Не пройшло й двох-трьох місяців після смерті дружини, як старий вирішив женитися. Його духівник не знав, як і втолкувати нещасному, що те, що він задумав, дико й смішно. Сам же старий прийшов до мене на Святу Гору й висловив мені свої міркування, однак я йому порадив жити тихо й спокійно і не думати про одруження. Але старий явно душевно пошкодився, тому що, трохи подумавши, заперечив мені: "Знаєш, старче, я маю право взяти іншу дружину".

Тоді я не витримав. Я сказав йому, щоб він забирався і щоб очі мої більше його не бачили... Бачите, яку шкоду приносить телебачення.

Коли в нас хто-небудь у гостях, а день пісний, будемо уважні відносно їжі. Якщо гість хоче скоромного, скажемо йому, що ми його боржники, і попросимо його прийти в інший день. Ми, християни, повинні бути обачними, щоб ім'я Боже не хулилося в інших людей.

Освячуйте ваше життя. Коли господарка, займаючись домашньою роботою, творить молитву, усе освячується: освячується не тільки сама їжа, але й ті, хто її споживає, теж освячуються.

Подивіться, як багато втрачають жінки. Бог обдарував їх більшим серцем, тоді як чоловікам він дав більшу розважливість. Жінки - з їхнім більшим серцем - мають більшу ревність до духовного, але багато не роздумують: вірять і йдуть далі. Що ж робить диявол? У той час як жінки, маючи таке серце, могли би багато вдосконалитися, диявол зрештою викрадає його в них.

Жінка йде, наприклад, у крамницю купити для дому вазу для квітів. Коли вона знаходить гарну вазу, то так радіє, що самі квіти їй уже й ні до чого. Таким чином, серце жінок звернене то до вази, то до квітів, то до якої-небудь вишивки, тобто до зовсім не важливих для сімейного життя речей, і щоразу диявол виявляється у виграші.

Молоді повинні вчитися і вчитися. Нині, щоб домогтися успіху, часто потрібно мати два дипломи й знати дві іноземні мови. А після закінчення навчання варто подбати про справу свого духовного відновлення.

Ми відповідаємо за духовний спокій інших.

Якось запитали старця:

- Отче, чи перешкодять радості цього життя й нахил до них нашої душі тому, щоб процвітати по-християнськи?

- Ні, якщо зумієш ієрархічно правильно ставитися до речей. Наприклад, дітей своїх будеш любити як дітей, дружину свою як дружину, батьків своїх як батьків, друзів своїх як друзів, святих - як святих, Ангелів - як Ангелів, Бога - як Бога. Потрібно кожного вшановувати й поважати, як йому належить, - відповів старець.

на початок


Про хвороби і скорботи

Якщо ми не молимося за хворого, то хвороба розвивається.

Часто до мене приводили маленьких дітей і говорили, що вони одержимі. Щоб переконатися, чи дійсно це так, я завжди беру маленьку часточку мощів святого Арсенія й затискаю її в долоні однієї руки. У той же час я стискаю й іншу долоню. Тоді я бачу, чи є в дитині біс, тому що біснуваті дивляться зі страхом і трепетом саме на ту руку, де перебувають святі мощі, а не на іншу, порожню. Іноді я занурюю святі мощі у воду й потім пропоную пити одержимим малятам, а тим, хто не наближається до води, я даю спочатку солодке: лукум, мед і т.д., щоб у дітей з'явилася спрага, - і тоді вони трошки п'ють. Потім у них буває приступ, і деякі виліковуються. Якщо ж дитина не одержима, а в неї просто психічна хвороба, тоді нічого з вищеописаного не трапляється.

Один учитель мав вісьмох дітей. І от в одного хлопчика щось трапилося з оком. Його обстежили, знайшли пухлину й око видалили. Над бідолахою сміялися всі діти в школі. Як було втішити цього нещасного? Я подумав, що можу йому допомогти. Хлопчикові було дванадцять років, і він уже дещо розумів. Страждалець не знав, що така розрада. Я сказав учителеві, що душі, які борються з нещастям за допомогою славослів'я Бога, будуть у майбутньому віці разом з Пафнутієм Сповідником, якому вирвали око за його віру у Христа. Бідний учитель зрозумів і застрибав від радості. Це була непомильна розрада. Це була дійсність. Він побачив, що несправедливості не було, тому що Бог не робить несправедливості. Я вірю, що в день суду Бог воздасть тій дитині.

Батько дівчинки, важко хворої раком, прийшов на Святу Гору до старця й попросив молитов про свою дочку. Батько приніс із собою й деякі речі дитини, щоб отець перехрестив їх.

Старець сказав нещасному:

- Я буду молитися, але й ти, як батько, повинен принести яку-небудь жертву, тому що Бог сильно "прихиляється" до жертовної любові.

Батько дівчинки запитав:

- Чим же пожертвую, отче?

Старець сказав:

- Пожертвуй яку-небудь одну свою пристрасть.

Той, маючи слабке уявлення про духовне життя, відповів:

  • Немає в мене ніякої пристрасті.

Тоді старець запитав:

  • Сигарети куриш?
  • Так, - відповів батько дівчинки.
  • Отже, кинь курити, по любові до дочки, і Бог зробить її здоровою, - зажадав старець.

Той негайно кинув курити. Дівчинка почала поступово поправлятися й зовсім видужала, що підтвердили й лікарі.

Батько, однак, забувшись, порушив свою обіцянку Богу й знову почав курити. Одночасно ж у дочки його знову почав виявлятися рак, і дівчинка знову прийшла в попередній важкий стан.

І тоді батько її знову прийшов до старця.

Але старець із твердістю сказав йому:

  • Якщо ти, будучи батьком, не маєш любочестя й не жертвуєш пристрастю, що руйнує твоє тіло, заради життя дитини, то і я не можу тобі допомогти ні в чому.

Дуже гарна родина. І чоловік дуже гарний, і дружина дуже гарна, і діти дуже гарні. Всі церковні, усе причащаються й т.д. Одного разу до них у будинок уривається якийсь п'яниця або божевільний і вбиває главу сімейства без усякого приводу. А люди, далекі від Бога, говорять: "От, погляньте-но. Нещасний ніс свій хрест і за це постраждав". Це, однак, безсоромність. Бог попускає вмирати й зовсім безневинним людям, щоб дати нам можливість сказати остаточно безсоромним людям те, що говорив добрий розбійник нахабному розбійникові: Або ти не боїшся Бога?., ми засуджені справедливо... а Він нічого поганого не зробив (Лк. 23,40-41). Хіба не боїшся й ти Бога?

Завжди я говорив хворим, щоб ішли до віруючих, воцерковлених лікарів, тому що ті, якщо навіть мають менше наукових знань, мають від Бога освіту, оскільки у всьому Йому довіряються.

Природно, це не означає, що якщо хто знає більше, той не буде кращим.

на початок


Про родину ченця

Важко ченцеві здобувати Божественну любов, якщо колись не відірвати своєї любові від своєї рідні - малої родини, щоб увійти у велику родину Адама - Бога.

Перш ніж вийти від світу, о майбутній чернець, створи сердечну молитву до Христа й довір Богу своїх батьків, своїх братів і сестер і згодом не згадуй про них, тому що вже Христос буде допомагати їм. Коли чернець не думає про своїх близьких, тоді про них думає Господь.

Ми, ченці, маємо особливу харизму від Бога - належати не до малої, але до великої родини Божої, у якій увесь світ - наші родичі. Хто липне до батьків і родичів, залишається духовно нерозвиненим.

на початок