Таїнство Хрещення

Хрещення є Таїнство, у якому віруючий, при трикратному зануренні тіла у воду й при призиванні імені Пресвятої Трійці, Отця і Сина і Святого Духа, помирає для життя плотського, гріховного, і відроджується Духом Святим до життя духовного і святого. Тим самим охрещуваний уводиться в Церкву і стає її членом.

Уже   саме   визначення   Таїнства Хрещення говорить про те, що воно пов'язане з докорінним переломом у житті людини. Стати християнином - це не означає перемінити переконання або навіть спосіб життя, це значить рішуче переродитися, стати новою людиною. Слова Господа, що зерно не оживе, якщо не вмре (Ів. 12, 24), або: "Хто не несе хреста свого ... не може бути Моїм учнем" (Лк. 14, 27), або сказане Никодиму: "Хто не народиться від води й Духа, не може увійти в Царство Боже" (Ів. З, 5), не залишаються без здійснення. Священна історія, як і історія християнства, знає безліч прикладів, починаючи з апостола Павла, коли ті, що увірували в Христа, а потім хрестилися ставали дійсно новими людьми.

Духовне     народження     означає, що людина перестає жити для себе, а починає жити для Христа й інших людей, знаходячи в цьому і для себе повноту життя. Звертання до Христа зовсім міняє центр інтересів.

Таке навернення буває іноді різким або ж поступовим. Хрещення дорослих є результатом духовного перевороту, що відбувся в них, а благодать Таїнства його освячує і закріплює. При хрещенні дітей, хоча вони ще й не мають свідомої віри, у них теж засівається насіння благодатного життя, що приводить згодом до повного переродження хрещеного, за умови належного християнського виховання.

Для гідного прийняття Хрещення потрібні віра й повне покаяння, відмова від колишнього своєкорисливого життя, розпізнання пов'язаності його з дією злих духів і зречення від них. Хрещення дітей почалося із древніх часів. Від них, звичайно, не можна очікувати віри й покаяння, але їх хрестять у силу віри їхніх батьків і восприємників, на яких лежить святий обов'язок навчити охрещених істинам віри й допомогти їм відродитися для нового життя. Ми молимося за дітей і віримо, що, по наших молитвах, Господь може дарувати їм різні блага. Чи можна тому сумніватися, що благодать, яка дається дітям, за молитвами всієї Церкви, у Таїнстві Хрещення принесе належні плоди? Знаємо ми, що й Сам Господь пустив дітей приходити до Себе (Лк. 18,15-16) і що святий Іоанн Хреститель прославив Господа в утробі матері. Благодать діє й на підсвідомість людини. У той же час всі християни повинні пам'ятати, що даний у Таїнстві Хрещення талант, запорука нового життя, примножується шляхом особистих зусиль, іноді подвигом всього життя. Іншими словами, ми ніколи не повинні забувати дані при Хрещенні обітниці. Проте вже при самому прийнятті Святого Хрещення в охрещуваному відбуваються   незгладимі   зміни:   він звільняється від влади первородного гріха, і сатана виганяється із його серця. Хоча можливість спокушати за дияволом залишається, але він стає як би зовнішнім щодо людини. Нехрещена людина в силу первородного гріха в сутності не може не грішити, а хрещений, хоча й може грішити, але владний і не грішити.

на початок


Про восприємників при Хрещенні

Життя кожного християнина як члена Церкви починається з Таїнства хрещення. Хрещення - це ворота, двері, через які ми входимо в простір спасіння. Кожен з нас або у свідомому віці, або ж ще в дитинстві пройшов через життєдайну купіль. І от тепер, коли ми виросли й у нас з'явилися власні діти, ми теж приносимо їх у церкву для здійснення над ними хрещення. Як правило, дітей приносять у храм не батьки, а восприємники. Але часто доводиться спостерігати, що люди зовсім  безвідповідально  підходять  до вибору хресних батьків для свого маляти: вибирають їх не з міркувань церковної користі, а із чисто життєвих понять.

Що ж таке восприємництво, і яка його функція в Церкві? Восприємники з'явилися в Церкві із практики хрещення дорослих, і потім уже їх стали брати для хрещення дітей. Людина, що бажає приєднатися до Церкви, повинна була прийти до єпископа або пресвітера за посередництвом якого-небудь члена Церкви, що поручався за неї. Головна роль поручителя, тобто восприємника, полягала в керівництві життям людини, що готується до хрещення. Він повинен був навчити охрещуваного основам православної віри й благочестя.

При хрещенні дітей функції восприємника перетерпіли зміни. Тепер їхня роль не закінчувалася хрещенням, а починалася зі сприйняття дитини з купелі. Вони свідчили церкві, що діти, сприйняті ними, будуть виховані ними, будуть виховані в християнській вірі. Між дитиною й восприємником виникають особливі стосунки - відношення духовного споріднення. Потрібно відмітити, що в такий духовний зв'язок вступає один із хресних батьків - однієї статі з охрещуваним. Сам звичай мати двох восприємників - досить пізній, він проникнув у Православ'я з католицтва. І хоча до нашого часу він уже міцно затвердився в православній Церкві, все-таки відношення духовного споріднення виникає з одним із восприємників.

Отже, хресні батьки поручаються перед Церквою за сприйнятих охрещуваних. Церква покладає на них обов'язок виховання дітей у дусі православної віри. Щоб порука восприємників була дійсною, необхідно, щоб вони відповідали певним вимогам. Зрозуміло, що хресні батьки можуть бути лише особами, що належать до Церкви, причому не просто формально приналежні, не ті, хто відвідує храм усього кілька разів у році - на Великдень, Різдво й т.д., - а регулярно сповідаються й причащаються. Справжня християнська віра немислима без регулярної молитви й спілкування з Христом у Таїнстві причастя Його Тіла й Крові. Ті, хто не має такої віри що можуть передати своїм підопічним?

Восприємники повинні бути повнолітніми, щоб усвідомлювати всю відповідальність, яку вони приймають на себе. Як правило, Церква дозволяє ставати хрещеними батьками з 15 років для восприємника й з 13 років для восприємниці.

Від хресних батьків вимагається знання основних істин православної віри. Не повинні бути восприємниками особи, не освічені в церковних питаннях. Як сумно буває бачити священикові, що хресні батьки не можуть без помилок прочитати Символ віри, а то й правильно перехреститися!

Розглянемо тепер, що роблять восприємники в процесі здійснення Таїнства хрещення.

Хрещення починається із чину вигнання злих духів із охрещуваного. Церква протистоїть злим духам, від яких нехрещена дитина поки що ніяк не захищена, і бореться з ними. Священик читає заклинальні молитви й звільняє дитину від влади демонів. Потім йде діалог священика із охрещуваним. Людина, що прийшла до хрещення повинна відректися від сатани й сповідати свою віру в Христа. Оскільки дитина не може ще сама давати відповіді, то зречення й сповідання роблять хресні батьки. Відзначимо тут, що віра восприємників у жодному разі не заміняє віру дітей: віра - особистий дар, і не може бути замінена вірою іншої особи. При хрещенні дитини необхідна попередня віра охрещуваного заміняється фактом народження від віруючих батьків. Тому хрещення в дитячому віці повинне відбуватися тільки в тому випадку, якщо батьки дитини є членами Церкви.

Звершуючи зречення від сатани, священик запитує: «Чи відрікаєшся ти від сатани й від усіх справ його, і від усіх ангелів його, і від усього служіння його, і від всієї гордині його?» Восприємник відповідає: «Відрікаюся» (це питання й відповідь повторюються тричі). Потім священик запитує: «Чи відрікся ти від сатани?» - восприємник відповідає: «Відрікся» (також повторюється тричі). Священик говорить: «І дмухни, і плюнь на нього».

На жаль, у наш час значення цих дій буває незрозумілим для восприємників, або навіть викликає посмішку. Погано те, що більшість людей не бачать присутності й дії сатани у світі, не зауважують явного ідолопоклонства, що пронизує їхнє життя. Багато хто думають, що можна прийняти спосіб життя світу й цінності, які він установлює, і разом з тим виконувати «релігійні обов'язки». Але християнин повинен відректися від того способу життя й ієрархії цінностей, які нав'язує світ, і пам'ятати, що життя віруючого - це «вузький шлях» і боротьба.. Словами «відрікаюся» оголошена війна сатані; із цього моменту починається битва, результат якої - або вічне життя, або вічна смерть.

Після цього охрещуваний сповідає вірність Христу, дає клятву, подібну до військової присяги. Священик ставить запитання: «Чи з'єднуєшся ти із Христом?» - восприємник відповідає: «З'єднуюся» (повторюється тричі). Знову запитує священик: «Чи з'єднався ти з Христом» - «З'єднався» - «І чи віруєш Йому?» - «Вірую Йому як Цареві й Богу». Це рішення приймається раз і назавжди, і не підлягає перегляду. Таке рішення означає безумовну відданість Богу, повну готовність йти шляхом віри, що б не трапилося. Охрещуваний сповідає свою віру Христу як Цареві й Богу.

Просто вірити в Бога, визнавати розумом  його  існування  недостатньо, тому що й «біси вірують і тремтять» (Як. 2:19). Потрібно прийняти Його як Господа і Владику, тобто присвятити все життя служінню Йому, жити відповідно до Його заповідей, йти за Ним до кінця. Жодна з наших земних схильностей (держава, нація, родина, культура й т.ін.) не повинна панувати над нами. Особливо важливо пам'ятати це зараз, коли християни так часто абсолютизують свої земні цінності - національні, політичні, культурні, - бачать у них критерій своєї віри, замість того, щоб підкоритися тій присязі, яку прийняли при хрещенні - присязі вірності Христу як єдиному Цареві й Господу.

От яку віру і яке відношення до життя восприємники повинні прищеплювати своїм    підопічним.    На    завершення хотілося б згадати чудові слова свт. Іоанна Златоуста: «Промовлю слово й до восприємників ваших, щоб могли побачити й вони, якої удостояться винагороди, якщо матимуть про вас велику ретельність, і навпаки, який буде їм осуд, якщо впадуть у безтурботність. Подумай, коханий, про тих, хто прийняв поручництво про гроші, що вони більшій піддаються небезпеці, ніж боржник, який взяв гроші. Тому що, якщо боржник виявиться розсудливим, то полегшить тягар кредиторові; якщо ж стане нерозумним, то підготує йому більшу небезпеку... Якщо ж ті, хто прийняв поручництво про гроші вважають себе відповідальними, то наскільки ж більше ті, хто причетний до духовного, ті, хто прийняли поручництво про чесноту, повинні виявити велику турботу, переконуючи, радячи, виправляючи, проявляючи батьківську любов... Довідалися тепер і ви, восприємники,що чимала загрожує вам небезпека, якщо впадете в безтурботність».

(Оголошувальні бесіди. // Ж.М.П., 1972, №5, с. 72.)

По книгах прот. А. Шмемана «Водою і Духом» і прот. Н. Афанасьєва «Вступ у Церкву»

на початок


Здійснення таїнства Хрещення

Хрещення є Таїнство включення людини до Церкви шляхом усиновлення її силою Христовою Богу Отцю. У такий спосіб Хрещення є спільна справа й торжество Церкви. У стародавності воно приурочувалося найчастіше до найбільшого християнського свята святого Великодня й відбувалося урочисто на зборах віруючих у храмі. Приготування до Хрещення, навчання вірі або оголошення, відбувалося теж у храмі.

У  цей  час  ця  загальноцерковна турбота про тих, що готуються до Хрещення збереглася в молитвах про них на літургії оголошених; тепер же лише читання парамій і ще деякі особливості служби Великої Суботи нагадують про колишній звичай хрестити в день Великодня. Поступово Таїнство Хрещення (хрестини) надбало характер приватної сімейної треби, але його загальноцерковне й великоднє значення, зрозуміло, залишається, і священикам варто було б постійно нагадувати про це, так само як і про велику відповідальність восприємників, про яку так часто забувають.

Оголошення, як заключний акт приготування до Хрещення, що було колись окремим обрядом, нині безпосередньо передує Хрещенню. Всі символічні священнодійства цього обряду мають глибоке діюче значення. Найбільш істотні з них: заклинання сатани, зречення від нього, наступна обітниця з'єднатися з Христом і, нарешті, сповідання православної віри. Християни з особистого духовного досвіду знають, яка сила носія зла - диявола, що активно бореться з добром. Заклинання сатани за словом Господнім: «Ім'ям Моїм будуть виганяти бісів» (Мк. 16, 17) відкриває охрещуваному можливість вступити в боротьбу з вигнаним із нього ворогом, а наступне зречення від сатани є виклик, що кидається йому. Із цього моменту охрещуваний стає вже воїном Христовим і до самої смерті буде вести боротьбу з духом зла, який, у свою чергу, не забуде кинутого йому виклику й буде жорстоко боротися із християнином до останнього його подиху. Цю боротьбу вів уже за нас усіх Боголюдина Ісус Христос і вона увінчалася Його повною перемогою. Тому, хоча Господь і сказав: "Бійтеся ... того, хто може й душу й тіло погубити в геєні" (Мт. 10,28), маючи помічником Самого Господа Переможця, християнин ніколи не повинен занепадати духом у своїй духовній боротьбі.

Символ віри містить всі християнські істини, які в стародавності люди знали до Хрещення, а в наші дні звичайно вивчаються  після  Хрещення  в  курсі Закону Божого. Відповідальність за це навчання беруть на себе восприємники, і вони тяжко грішать, якщо забувають про це.

Саме Таїнство Хрещення складається  з освячення води і єлею, помазання освяченим єлеєм і наступного найголовнішого священнодійства трикратного занурення охрещуваного у воду зі словами: "Хреститься раб Божий (його ім'я) в ім'я Отця. Амінь. І Сина. Амінь. І Святого Духа. Амінь."  Зійшовши в Йордан, Господь Ісус Христос освятив води і з ними всі стихії й всю матерію світу. Після цієї події вся природа стала знову здатною одержувати благодатні дари й бути в деякій мірі сховищем благодаті.

У цьому - підстава для освячення води й інших стихій і предметів. Вода здавна була символом очищення, а занурення в неї - символом покаяння. Поряд із цим, як необхідна для життя, була вона й символом життя. Обравши воду для здійснення Таїнства Хрещення, Господь надає символам, пов'язаним з нею, діяльну силу.

За словами святого Кирила Єрусалимського, "вода по освяченні стає для хрещеного ... гробом і матір'ю". Гробом тому, що ввійшовши в купіль, людина в подобі з'єднується зі смертю Христовою; матір'ю - тому, що через хрещальну смерть відбувається її нове народження.

Освячений єлей, яким під час Таїнства помазується спершу вода, а потім охрещуваний, є символ зцілення й здоров'я, примирення й миру. Свічки зображують світло правої віри, кадило -  пахощі  Святого  Духа,  біла  одежа новохрещеного - звільнення від влади гріха й сатани, нове життя або душу християнина, яку він повинен зберігати незаплямованою, нарешті, натільний хрест - хресне наслідування Христа й знак віри в Його перемогу. У випадку крайньої нужди хрещення може здійснити шляхом простого занурення у воду (або навіть шляхом окроплення), при проголошенні хрещальних слів, кожний православний християнин, у силу приналежності його до "царського священства", тобто до Церкви.

Свята Церква знає також Хрещення кров'ю, коли людина, що не встигла хреститися стверджує свою вірність Христу мученицькою смертю.

Єпископ Олександр (Семенов Тян-Шанський)

на початок


Символ Віри

1. Вірую в Єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого.

2. І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків, Світло від Світла, Бога Істинного від Бога Істинного, рожденного, несотворенного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.

3. Він заради нас, людей, і задля нашого спасіння зійшов з небес, і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною.

4. І розп 'ятий був за нас при Понтії Пілаті, і страждав, і був похований.

Із часів апостольських християни користувалися "символами віри" для того, щоб нагадувати самим собі основні істини християнської віри. У древній Церкві існувало кілька коротких символів віри. У четвертому столітті, коли з'явилися помилкові вчення про Бога, Сина й про Духа Святого, виникла необхідність колишні символи поповнити й уточнити. У такий спосіб виник нині вживаний Православною Церквою символ віри. Він був складений Отцями Першого і Другого Всесвітніх Соборів. Перший Всесвітній Собор прийняв сім перших членів Символу, Другий - інші п'ять. Перший Всесвітній Собор відбувся в місті Нікеї в 325 р. після Різдва Христового для утвердження істинного вчення про Сина Божого проти помилкового вчення Арія, який вважав, що Син Божий створений Богом Отцем. Другий Всесвітній Собор відбувся в Константинополі в 381 р. для ствердження істинного вчення про Святого Духа проти псевдовчення Македонія, який відкидав Божественне достоїнство Духа Святого. По двох містах, у яких збиралися отці Першого і Другого Всесвітніх Соборів, Символ називається Нікео-Царгородським. При вивченні, Символ віри розділяють на дванадцять членів. У першому говориться про Бога Отця, далі, по сьомий включно, - про Бога Сина, у восьмому члені - про Бога Духа Святого, у дев'ятому - про Церкву, у десятому - про хрещення, в одинадцятому й дванадцятому - про воскресіння мертвих і про вічне життя.

5. І воскрес на третій день, як було написано.

6. І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця.

7. І знову прийде у славі судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця.

8. І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця походить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через пророків.

9. В Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.

10. Визнаю одне хрещення для відпущення гріхів.

11. Чекаю воскресіння мертвих.

12. І життя майбутнього віку. Амінь.

на початок


Молитва Господня

Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться ім 'я Твоє. Нехай прийде Царство Твоє. Нехай буде воля Твоя, як на небі так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям пашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.

на початок


Пісня Пресвятій Богородиці

Богородице Діво, радуйся, Благодатна Маріє, Господь із Тобою; благословенна Ти в жонах і благословенний плід утроби Твоєї, бо Ти породила Спаса душ наших.

на початок


Десять заповідей Божих

1. Я є Господь Бог твій; нехай не буде в тебе інших богів крім Мене.

2. Не сотвори собі ідола, і нічого подібного до нього, не поклоняйся і не служи йому.

3. Не згадуй імені Господа Бога твого даремно.

4. Шість днів працюй і роби всі діла твої, а сьомий — Господу Богу твоєму.

5. Шануй батька твого й матір твою - і добре тобі буде, і довго житимеш на землі.

6. Не вбивай.

7. Не перелюбствуй.

8. Не кради.

9. Не свідчи неправдиво проти ближнього твого.

10. Не жадай нічого того, що належить ближньому твоєму.

(Кн. Вихід 20, 2, 4-5, 7, 8-10, 12-17)

Суть цих заповідей Господь Ісус Христос виклав так:

"Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм. Ця є перша й найбільша заповідь. Друга ж, подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе"

(Еванг. від Матвія, розд. 22, ст. 37-39).

на початок


Правило преподобного Серафима Саровського для мирян

Молитву преподобний Серафим Саровський уважав для життя настільки ж необхідною, як і повітря. Він просив і жадав від своїх духовних дітей, щоб вони безперестану молилися, і заповів їм молитовне правило, що залишилося під назвою «Правило отця Серафима».

Пробудившись від сну, кожен повинен осінити себе хрестом і, ставши на вибраному місці, читати ту рятівну

молитву, яку людям передав Сам Господь, тобто "Отче наш" (тричі), потім "Богородице Діво, радуйся" (тричі) , і, нарешті, один раз Символ віри. Виконавши це ранкове правило, усякий християнин нехай відходить на свою справу і, займаючись удома або перебуваючи в дорозі, повинен читати тихо про себе: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного». Якщо ж оточують люди, то, займаючись справою, говорити тільки розумом: «Господи, помилуй», і так продовжувати до самого обіду. Перед обідом виконати ранкове правило.

Після обіду, виконуючи свою справу, кожен повинен читати тихо: «Пресвята Богородице, спаси мене грішного», що продовжувати до самої ночі.

Коли ж трапиться проводити час на самоті, потрібно читати: „Господи Ісусе Христе, Богородицею помилуй мене грішного", а лягаючи спати на ніч, усякий християнин повинен повторити ранкове правило й після нього із хрестом засипати. При цьому св. старець говорив, указуючи на досвід св. отців, що, якщо християнин буде дотримуватися цього малого правила, як рятівного якоря серед хвиль мирської суєти, зі смиренністю виконуючи його, то може досягти високої міри духовної, тому що ці молитви - основа християнства: перша - як слово Самого Господа й дана Ним як зразок усіх молитов, друга принесена з неба Архангелом як вітання Пресвятій Діві, Матері Господа. Остання ж містить всі догмати віри.

Хто має час нехай читає Євангеліє, Апостол, інші молитви, акафісти, канони. Якщо ж комусь неможливо виконувати й це правило - слузі, підневільній людині - то мудрий старець радив виконувати це правило й лежачи, і при ходьбі, і в роботі, пам'ятаючи слова Писання: „Всякий, хто призве ім'я Господнє, врятується".

на початок


Про Спасителя світу, Ісуса Христа

Син Божий, що прийшов на землю, Господь Ісус Христос, є Спаситель людства. З волі Бога Отця й із жалю до нас, грішних людей, Він прийшов у світ і став людиною.

Своїм словом і прикладом Він учив людей, як треба вірити й жити, щоб стати праведним і бути гідним звання дітей Божих, учасником Його безсмертного й блаженного життя. Щоб очистити наші гріхи й перемогти смерть, Він умер на хресті й воскрес на третій день. Тепер, як Боголюдина, Він перебуває на небі зі Своїм Отцем. Ісус Христос є главою заснованого Ним Царства Божого, що називається Церквою, у якій віруючі
рятуються, керовані й зміцнювані Духом Святим. Перед кінцем світу Ісус Христос
знову прийде на землю, щоб судити живих і мертвих. Після цього наступить Його Царство Слави, рай, у якому врятовані будуть вічно радуватися. Так передвіщено, і ми віримо, що так і буде.

До найбільшої події в житті людства - пришестя на землю Сина Божого - Господь підготовляв людей, особливо єврейський народ, протягом тисячоріч. Із середовища єврейського народу Бог висував пророків, які пророкували пришестя Спасителя світу - Месії й цим закладали фундамент віри в Нього. Крім того, Бог протягом багатьох поколінь, починаючи від Ноя, потім -Авраама, Давида й інших праведників, передочищував ту тілесну посудину, від якої Месія повинен був прийняти плоть. Так, нарешті, народилася Діва Марія, що виявилася гідною стати Матір'ю Ісуса Христа. Марія була сиротою і Нею опікувався далекий родич, старий Йосип, що жив у Назареті, одному з невеликих міст у північній частині Святої Землі. Архангел Гавриїл, з'явившись, возвістив Діві Марії про те, що Вона вибрана Богом стати Матір'ю Його Сина. Коли Діва Марія смиренно погодилася, Дух Святий зійшов на Неї й Вона зачала Сина Божого. Народження Ісуса Христа, що слідувало потім, відбулося в невеликому юдейському містечку Віфлеємі, у якому раніше народився цар Давид, предок Христа по плоті. Час народження Ісуса Христа історики відносять до 749-754 років від заснування Риму. Прийняте літочислення „від Різдва Христового" починається з 754 р. від заснування Риму.

Життя, чудеса й бесіди Господа Ісуса Христа описані в чотирьох книгах, іменованих Євангеліями. Перші три Євангелісти - Матвій, Марко й Лука - описують події Його життя, що відбувалися, головним чином, у Галілеї -північній частині Святої Землі. Євангеліст же Іоанн доповнює їхні оповідання, описуючи події й бесіди Христа, що відбувалися переважно в Єрусалимі.

Про життя Ісуса Христа до тридцятирічного   віку   майже   нічого невідомо. На тридцятому році життя Ісус Христос прийняв від пророка Іоанна хрещення в річці Йордані. Суспільне служіння Ісус почав у Галілеї обранням дванадцяти апостолів. Апостоли були послані Христом проповідувати наближення Царства Божого. Сам Він теж подорожував по Святій Землі, проповідуючи, збираючи учнів і поширюючи вчення про Царство Боже.

Ісус Христос виявив Своє Божественне достоїнство безліччю чудес і пророцтв. Бездушна природа безумовно корилася Йому. Так, наприклад, за Його словом буря відразу ж стихла; Він міг ходити по воді як по суші; примноживши п'ять хлібів і трохи риби, Він нагодував багатотисячну юрбу; при необхідності Він перетворив воду на вино. Він воскрешав мертвих, виганяв бісів і зціляв незліченну безліч хворих. При Цьому Ісус Христос усіляко уникав людської слави. Для своєї потреби Ісус Христос ніколи не прибігав до Своєї всемогутньої сили. Всі Його чудеса перейняті глибоким жалем до людей. Найбільшим чудом Спасителя було Його власне воскресіння з мертвих. Цим воскресінням Він переміг владу смерті над людьми й поклав початок нашому воскресінню з мертвих, котре відбудеться при кінці світу.

Євангелісти записали багато пророкувань Ісуса Христа. Деякі з них здійснилися вже при житті Апостолів і їхніх приємників. Серед них: пророкування про зречення Петра і зрадництво Юди, про власне розп'яття й воскресіння, про зішестя Святого Духа на Апостолів, про чудеса, які будуть здійснювати Апостоли, про гоніння за віру, про руйнування Єрусалима й ін. Деякі пророцтва Христа, що стосуються останніх часів, починають виконуватися, наприклад: про поширення Євангелія в усьому світі, про розбещення людей і про охолодження віри, про жахливі війни, землетруси й т.д.

Нарешті, деякі пророцтва, як, наприклад, про загальне воскресіння мертвих, про друге Христове пришестя, про кончину світу і про Страшний Суд - мають ще здійснитися. Суспільне служіння Господа нашого Ісуса Христа тривало більше трьох років. Первосвященики, книжники й фарисеї не прийняли Його навчання й, заздрячи Його чудесам і успіхові, шукали нагоди вбити Його. Нарешті такий випадок підвернувся. Після воскрешення Спасителем чотириденного Лазаря, за шість днів до Пасхи, Ісус Христос, оточений народом, урочисто, як син Давида й цар Ізраїлів, увійшов у Єрусалим. Народ віддавав Йому царські почесті. Ісус Христос прямо направився в храм, але, побачивши, що первосвященики дім молитви перетворили в "вертеп розбійників", вигнав звідти всіх торговців і міняйл. Це викликало гнів фарисеїв і первосвящеників і вони на своїх зборах вирішили Його погубити. Тим часом Ісус Христос цілими днями вчив народ у храмі. У середу один із Його дванадцяти учнів,    Юда    Іскаріот,    запропонував членам синедріону таємно зрадити свого Вчителя  за тридцять  срібних  монет. Первосвященики з радістю погодилися. У четвер Ісус Христос, бажаючи сповнити Пасху разом зі Своїми учнями, вирушив з Віфанії в Єрусалим, де його учні приготували для Ньогр велику кімнату. З'явившись сюди ввечері, Ісус Христос показав    Своїм    учням    найбільший приклад смирення, умивши їх ноги, що в євреїв звичайно робили слуги. Потім було  встановлене таїнство  Євхаристії або Причастя. Після таємної вечері Ісус Христос вийшов у Гефсиманський сад, де почалися Його внутрішні страждання за гріхи наші. У цей час у сад прийшли озброєні  юдеї під проводом  Юди  й відвели Ісуса до первосвящеників. Після того, як Христос визнав себе Сином Божим і Месією, вони обвинуватили Його в богохульстві, за що за законом передбачалася страта. У п'ятницю ранком Ісуса Христа привели на суд до римського прокуратора Понтія Пилата. Спочатку Пілат не хотів стверджувати смертного вироку, але потім, боячись доносу на себе в Рим, поступився вимозі юдеїв. Христос був відведений на гору Голгофу й там розп'ятий на хресті між двома розбійниками. Безмовно прийняв Він цю страту. Стояв полудень. Раптом сонце померкло й пітьма на цілих три години поширилася по землі. Нарешті Він сказав: "...Звершилося!" - і віддав дух Свій Богу Отцеві. Двоє таємних учнів Ісуса – Йосип і Никодим - одержали дозвіл у Пилата взяти тіло свого Вчителя. Вони погребли Його у гробі Йосипа, у саду біля Голгофи. Члени  синедріону  запечатали  вхід у труну й приставили до нього військову варту.   У  неділю   (імовірно  восьмого квітня), на третій день після Своєї хресної смерті, Ісус Христос воскрес із мертвих. Першими свідками цієї події були воїни, що стерегли гріб, які в страху розбіглися при з'явленні Ангела, що відвалив камінь від входу. Потім мироносиці, що прийшли помазати тіло Ісуса, знайшли гріб порожнім й удостоїлися бачити Самого Воскреслого й чути від Нього привітання: "Радуйтеся!" Після того Ісус Христос з'являвся багатьом Своїм учням у різний час. Протягом сорока днів Христос не раз розмовляв зі Своїми учнями, даючи їм останні настанови. У сороковий день Ісус Христос на очах у Своїх учнів вознісся на небо. Як ми віримо, Ісус Христос перебуває праворуч Бога Отця, тобто має з Ним одну владу. Вдруге Він прийде на землю наприкінці світу, щоб судити живих і мертвих, після чого почнеться Його славне й вічне Царство, у якому праведники будуть сяяти як сонце.

Все життя й навчання Спасителя були спрямовані до того, щоб закласти нові духовні початки в людське життя: чисту  віру,  живу любов  до  Бога й ближніх, прагнення до морального вдосконалювання й святості. На цих основах нам варто будувати свій релігійний світогляд і своє життя. Спрямовуючи ж своє життя згідно заповідей Христових, ми втішаємо себе думкою, що Царство Боже неодмінно восторжествує, і на оновленій землі наступить обіцяний мир, справедливість, радість і безсмертне життя. Дай нам Господи виявитися гідними успадковувати Його Царство!

на початок