Як готуватися до таїнства шлюбу

Шлюбне життя повинно починатися з духовного приготування.

Наречений і наречена до шлюбу неодмінно повинні висповідатися й причаститися Святих Тайн. Бажано, щоб вони за три-чотири дні до цього дня підготували себе до Таїнств сповіді і причастя.

Для вінчання потрібно приготувати дві ікони — Спасителя і Божої Матері, якими під час таїнства благословляють нареченого   й   наречену.   Раніше   ці ікони бралися з рідних домів, вони передавалися як домашня святиня від батьків до дітей. Ікони  приносяться батьками, а якщо вони не беруть участь у Таїнстві  вінчання — нареченим  і нареченою.

Наречений і наречена купляють обручки. Перстень - знак вічності й нерозривності шлюбного союзу. Один із перснів повинен бути золотим, а інший срібним. Золотий перстень символізує своїм блиском сонце, до світла якого уподібнюється чоловік у шлюбному союзі; срібний — подоба місяця, меншого світила, яке блищить відбитим сонячним світлом. Тепер для обох наречених купуються, як правило, золоті персні. Персні можуть мати також прикраси з дорогоцінного каміння.

Але все-таки головне приготування до майбутнього таїнства — це говіння. Свята Церква рекомендує тим, хто вступає у шлюб підготувати себе до нього подвигом посту, молитви, покаяння й причастя. Наречений і наречена, що бажають поєднатися Таїнством шлюбу, готують себе до прийняття благодаті постом і покаянням, а в день вінчання разом причащаються   Святих   Божественних Тайн. Причащаються звичайно або у день вінчання, або напередодні.

на початок


Що треба знати свідкам (вінчальним батькам)

У дореволюційний час, коли церковний шлюб володів законною цивільною юридичною чинністю, вінчання православних обов'язково відбувалося при поручителях — у народі їх називали дружби, вінчальні батьки або бояри, а в богослужбових книгах (требниках) — восприємники. Поручителі підтверджували своїми підписами акт таїнства шлюбу в метричній книзі; вони, як правило, добре знали нареченого й наречену, поручалися за них. Поручителі брали участь у зарученні й вінчанні, тобто під час обходження нареченого й наречені навколо аналоя притримували вінці над їхніми головами.

Тепер поручителі (свідки) можуть бути або ж не бути — за бажанням наречених. Поручителі обов'язково повинні бути православними,  бажано   церковними людьми, повинні ставитися до Таїнства вінчання із благоговінням. Обов'язки поручителів при  одруженні у своїй духовній основі такі ж, як восприємників у хрещенні: як восприємники, досвідчені в духовному житті, зобов'язані керувати  хрещениками в християнському житті, так   і   поручителі   повинні   духовно керувати новою родиною. Тому раніше в поручителі не запрошувалися люди молоді, не одружені, не знайомі  з    подружнім життям.

на початок


Про поведінку в храмі під час таїнства шлюбу

Часто здається, начебто наречений і наречена, рідні й друзі, що супроводжують їх, прийшли в храм не для молитви за тих, що вступають у шлюб,  а на якесь дійство. Очікуючи закінчення літургії, вони розмовляють, сміються, ходять по храму, стають спиною до образів і іконостасу. Всім запрошеним у храм і на таїнство шлюбу треба знати, що під час таїнства Церква ні про кого більше не молиться, як тільки про двох осіб — нареченого й наречену (хіба тільки один раз вимовляється молитва «за батьків, що виховали»). Неуважність і неблагоговіння нареченого й нареченої до церковної молитви показує, що вони прийшли в храм тільки через звичай, через моду, на вимогу батьків. Тим часом ця година молитви в храмі має вплив на все майбутнє сімейне життя. Всі присутні при одруженні, і особливо наречений і наречена, повинні гаряче молитися під час здійснення таїнства.

на початок


Як відбувається заручення

Вінчанню передує заручення.

Заручення відбувається на відзнаку того, що шлюб відбувається перед обличчям Божим, у Його присутності, за Його всеблагим Промислом і розсудом, коли перед Ним скріплюються взаємні обіцянки тих, що вступають у шлюб.

Заручення  відбувається  після Божественної  Літургії.  Цим нареченому й нареченій вселяється важливість Таїнства шлюбу, підкреслюється, з яким благоговінням і трепетом, з якою душевною чистотою вони повинні приступити до його здійснення.

Те, що заручення відбувається в храмі, означає, що чоловік приймає дружину від Самого Господа. Щоб ясніше вселити, що заручення відбувається перед обличчям Божим, Церква велить тим, що хочуть заручитися стати перед святими дверима храму, тоді як священик, що зображує в цей час Самого Господа Ісуса Христа, перебуває у святилищі, або у вівтарі.

Священик уводить нареченого й наречену в храм на відзначення того, що наречені подібно первозданним прабатькам Адаму і Єві починають із цієї хвилини перед обличчям Самого Бога, у Його Святій Церкві, своє нове й святе життя в чистому шлюбі.

Обряд починається кадінням, наслідуючи благочестивого Товію, який спалив печінку й серце риби, щоб димом і молитвою відігнати демона, ворожого до чесного подружжя (див.: Тов. 8,2). Священик тричі благословляє спочатку нареченого, потім наречену, вимовляючи: «В Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа» і дає їм запалені свічки. На кожне благословення спочатку наречений, потім наречена тричі осіняють себе хрестом і приймають від священика свічки.

Трикратне знамення хрестом і вручення нареченому й нареченій запалених свічок є початок духовного торжества. Запалені свічки, які тримають у руках наречений і наречена, знаменують ту любов, яку вони відтепер повинні підтримувати один до одного і яка повинна бути полум'яна й чиста. Запалені свічки знаменують також цнотливість нареченого й нареченої й благодать Божу, що перебуває на них.

Хрестоподібне кадіння означає невидиму, таємничу присутність із нами благодаті Духа Святого, що освячує нас і здійснює святі таїнства Церкви.

За звичаєм Церкви, усяке священнодійство починається славослів'ям Бога, а при здійсненні шлюбу воно має й особливе значення: нареченим шлюб їхній представляється справою великою і святою, такою, через яку прославляється й благословляється ім'я Боже. (Виголос: «Благословенний Бог наш».)

Мир від Бога необхідний нареченим, і поєднуються вони у мирі, для миру й однодумності. (Диякон виголошує: «В мирі Господу помолимось. За мир з неба і за спасіння душ наших Господу помолимось».)

Потім диякон вимовляє, між іншими звичайними моліннями, моління про наречених від імені всіх присутніх у храмі. Перша молитва Святої Церкви про нареченого й наречену — це молитва про тих, що нині заручаються й про їх спасіння. Свята Церква молить Господа за нареченого й наречену, які вступають у шлюб. Мета шлюбу — благословенне народження дітей для продовження роду людського. Разом з тим Свята Церква проголошує моління, щоб Господь виконав будь-яке прохання нареченого й нареченої, що сприятиме їх спасінню.

Священик, як здійснювач Таїнства шлюбу, вимовляє вголос молитву до Господа про те, щоб Він Сам благословив нареченого й наречену на всяку благу справу. Потім священик, подавши мир усім, велить нареченому й нареченій і всім присутнім у храмі схилити голови свої перед Господом, очікуючи від нього духовного благословення, а сам таємно читає молитву.

Ця молитва підноситься до Господа Ісуса Христа, Жениха Святої Церкви, яку Він обручив Собі.

Після цього священик бере персні зі святого престолу й надягає спочатку перстень нареченому, тричі осіняючи його хрестоподібно, промовляючи: «Заручається раб Божий (ім'я нареченого) з рабою Божою (ім'я нареченої) в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа».

Потім надягає перстень нареченій, також із трикратним ознаменуванням її, і вимовляє слова: «Заручається раба Божа (ім'я нареченої) з рабом Божим (ім'я нареченого) в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа».

Персні мають при зарученні дуже важливе значення: це не просто подарунок нареченого нареченій, а знак нерозривного, вічного союзу між ними. Персні кладуть на праву сторону святого престолу, як би перед обличчям Самого Господа Ісуса Христа. Цим підкреслюється, що через дотик до святого престолу й лежання на ньому вони можуть прийняти силу освячення й звести на наречених благословення Боже. Персні на святому престолі лежать поруч, виражаючи тим самим взаємну любов і єднання у вірі нареченого й нареченої.

Після благословення священика наречений і наречена міняються перснями. Наречений надягає свій перстень на руку нареченій у знак любові й готовності жертвувати всім заради дружини своєї й допомагати їй усе життя; наречена надягає свій перстень на руку нареченому в знак своєї любові й відданості, у знак готовності приймати від нього допомогу все життя.

Потім священик знову молить Господа про те, щоб Він Сам благословив і ствердив заручення, Сам осінив покладення перснів благословенням небесним і послав їм Ангела хоронителя й керівника в новому їх житті. На цьому заручення закінчується.

на початок


Як відбувається вінчання

Наречений і наречена, тримаючи в руках запалені свічки, що зображують духовне світло таїнства, урочисто входять на середину храму. Їм передує священик з кадилом, вказуючи цим, що на життєвому шляху вони повинні слідувати по заповідях Господніх, а добрі справи їх будуть, як фіміам, підноситися до Бога. Хор зустрічає їх співом псалма 127,  у  якому  пророк-псалмоспівець Давид    прославляє    благословенний Богом шлюб; перед кожним віршем хор співає: «Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі».

Наречений і наречена стають на розстелений на підлозі рушник (білий або рожевий) перед аналоєм, на якому лежать хрест, Євангеліє й вінці.

Наречений і наречена перед обличчям всієї Церкви ще раз підтверджують вільне й невимушене бажання одружитися й відсутність у минулому з боку кожного з них обіцянки третій особі вступити з нею у шлюб.

«Чи маєш ти щире й невимушене бажання й твердий намір бути чоловіком цієї (ім'я нареченої), яку бачиш тут перед собою?», — запитує священик, і наречений відповідає: «Маю, чесний отче». — «Чи не зв'язаний ти обіцянкою іншій нареченій?» - «Ні, не зв'язаний».

Потім, звернувшись до нареченої, священик запитує: «Чи маєш ти щире й невимушене бажання й твердий намір бути дружиною цього (ім'я нареченого), якого бачиш перед собою?» - «Маю, чесний отче». «Чи не зв'язана обіцянкою і іншому нареченому?» - «Ні, не зв'язана».

Отже, наречений і наречена підтвердили перед Богом і Церквою добровільність і непорушність свого наміру вступити в шлюб. Таке волевиявлення в нехристиянському шлюбі є вирішальним принципом. У християнському шлюбі воно - головна умова для природного (по плоті) шлюбу, умова, після якої він повинен уважатися дійсним.

Тепер тільки, після ствердження цього природного шлюбу, починається таємниче        освячення шлюбу Божественною благодаттю - чин вінчання. Починається    вінчання    літургічним виголосом: «Благословенне Царство…», яким проголошується причетність наречених до Царства Божого.

Після короткої єктенії про благополуччя душевне й тілесне нареченого й нареченої священик проголошує три великі молитви.

Перша молитва звернена до Господа Ісуса Христа. Священик молиться: «Благослови шлюб цей: і подай рабам Твоїм цим життя мирне, довголіття, любов один до одного в союзі миру, нев'янучий вінець слави; сподоби дітей їх побачити дітей своїх, ложе їх неоскверненим збережи. І даруй їм від роси небесної і від достатку земного; наповни дім їх пшеницею, вином і оливою, і всякою милістю, щоб вони могли й іншим при потребі подавати, даруй і тим, які тепер з нами, все, що потрібне для спасіння».

У другій молитві священик молить Триєдиного Господа, щоб зберіг і пом'янув наречених. «Даруй їм плід утроби, дітей добрих, однодумність у душах, підніми їх, як кедри ліванські, як виноградну лозу із прекрасним віттям, даруй їм насіння колосисте, щоб вони, маючи достаток у всьому, були скорі на всяку благу справу й Тобі угодну. І щоб побачили вони синів від синів своїх, як молоді нащадки дерева оливного, навколо стовбура свого й догодивши Тобі, нехай засіяють як світила на небі в Тобі, Господі нашім».

Потім, у третій молитві, священик ще раз звертається до Триєдиного Бога й благає Його, щоб Він, Котрий створив чоловіка й потім з ребра його сотворив дружину як помічницю йому, послав і нині руку Свою від святої оселі Своєї, і поєднавши наречених, звінчав їх у плоть єдину, і дарував їм плід утроби.

Після цих молитов наступають найважливіші хвилини вінчання. Те, про що священик молив Господа Бога перед обличчям всієї церкви й разом із всією церквою — про благословення Боже, — тепер очевидно відбувається  над нареченими, скріплює й освячує їхній подружній союз.

Священик, взявши вінець, знаменує ним хрестоподібно нареченого й дає йому цілувати образ Спасителя, прикріплений до передньої частини вінця. Вінчаючи нареченого, священик вимовляє: «Вінчається раб Божий (ім'я) з рабою Божою (ім'я) в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа».

Благословивши в такий же спосіб наречену й давши їй прикластися до образа Пресвятої Богородиці, що прикрашає її вінець, священик вінчає її, вимовляючи: «Вінчається раба Божа (ім'я) з рабом Божим (ім'я) в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа».

Прикрашені  вінцями,  наречений  і наречена мають бути свідомі того, що вони знаходяться перед обличчям Самого Бога, обличчям всієї Церкви Небесної і земної  і очікують благословення Божого. Настає найбільш урочиста, найсвятіша хвилина вінчання!

Священик говорить: «Господи, Боже наш, славою й честю вінчай їх!». При цих словах він, від імені Бога, благословляє їх. Це молитовне проголошення священик вимовляє тричі й тричі благословляє нареченого й наречену.

Всі присутні в храмі повинні підсилювати молитву священика, у глибині душі повинні повторювати за ним: «Господи, Боже наш! Славою й честю вінчай їх!».

Покладання вінців і слова священика: «Господи наш, славою й честю вінчай їх» - стверджують Таїнство шлюбу. Церква, благословляючи шлюб, проголошує наречених   родоначальниками   нової

християнської родини — малої, домашньої церкви, вказуючи їм шлях у Царство Боже й знаменуючи вічність їхнього союзу, нерозривність його, як сказав Господь: Того, що Бог сполучив, того людина хай не розлучає (Мт. 19,6).

Потім читається Послання до Ефесян святого апостола Павла (5,20—33), де шлюбний союз уподібнюється союзу Христа й Церкви, за яку віддав Себе на смерть Спаситель, що полюбив її. Любов чоловіка до дружини - ця подоба любові Христа до Церкви, а любовно-смиренна покора дружини чоловікові - подоба відносин Церкви до Христа. Ця взаємна любов до самовідданості, готовність пожертвувати собою за образом Христа, Який віддав Себе на розп'яття за грішних людей, і за образом істинних послідовників Його, які стражданнями й мученицькою смертю підтвердили свою вірність і любов до Господа.

Останній вислів апостола: а дружина нехай боїться свого чоловіка - призиває не до страху слабкого перед сильним, не до остраху рабині стосовно пана, але до страху засмутити люблячу людину, порушити єднання душ і тіл. Той же страх втратити любов, а виходить, присутність Божу в сімейному житті, повинен відчувати й чоловік, глава якому — Христос. В іншому посланні апостол Павло говорить: «Дружина не владна над своїм тілом, але чоловік; так само й чоловік не владний над своїм тілом, але дружина. Не ухиляйтеся один від одного, хіба по згоді, на час, для вправи в пості й молитві, а потім знову будьте разом, щоб не спокушав вас сатана непомірністю вашою» (1 Кор. 7,4-5).

Чоловік і дружина - члени Церкви й, будучи частками повноти церковної, рівні між собою, корячись Господу Ісусу Христу.

Після Апостола читається Євангеліє від   Іоанна   (2,    1—11).   У   ньому благовіститься про Боже благословення  подружнього    союзу    й    освячення його. Чудо перетворення води у вино Спасителем - прообразна дія благодаті таїнства, яким земна подружня любов піднімається до любові небесної, що з'єднує душі в Господі. Про моральну зміну, необхідну для цього, говорить святий    Андрій    Критський:    «Шлюб чесний і ложе неосквернене, тому що Христос благословив їх у Кані на весіллі, вкушаючи їжу плоттю й перетворивши воду на вино,— виявивши це перше чудо, щоб ти, душе, змінилася» (Великий канон, в українському перекладі, тропар 4, пісня 9).

Після прочитання Євангелія вимовляються від імені Церкви коротке прохання за молодих і молитва священика, у якій ми молимося Господу про те, щоб Він зберіг тих, що повінчалися у мирі й однодумності, щоб шлюб їх був чесним, ложе їх — неоскверненим, співжиття непорочним, щоб сподобив їх дожити до старості при виконанні від чистого серця заповідей Його.

Священик виголошує: «І сподоби нас, Владико, безбоязно і неосудно насмілитися призивати Тебе, Небесного Бога і Отця, і промовляти...». І молоді разом з усіма присутніми співають молитву «Отче наш», початок й вінець усіх молитов, заповіданий нам Самим Спасителем.

У вустах наречених вона виражає рішучість служити Господу своєю малою церквою, так щоб і через них на землі воля Його виконувалася й панувала в їх родинному житті.  У знак покірності й відданості Господу вони схиляють голови під вінцями.

Після   молитви   Господньої   ієрей прославляє Царство, силу й славу Отця, і Сина, і Святого Духа, і, подавши мир, велить схилити голови перед Богом, як перед Царем і Владикою й разом з тим і перед Отцем нашим. Потім приноситься чаша із червоним вином, або, вірніше, чаша спілкування, і священик благословляє її на взаємне спілкування чоловіка й дружини. Вино при вінчанні подається в знак радості й веселощів, нагадуючи про чудесне перетворення води у вино, здійснене Ісусом Христом у Кані Галілейській.

Священик триразово дає молодій парі випити вина із спільної чаші - спочатку чоловікові, як главі родини, потім дружині. Звичайно вино відпивають по три маленькі ковточки: спочатку чоловік, потім дружина.

Подавши спільну чашу, священик з'єднує праву руку чоловіка із правою рукою дружини, покриває руки їхні єпитрахиллю й поверх неї кладе свою руку. Це означає, що через руку священика чоловік одержує дружину від самої Церкви, що з'єднує їх у Христі навіки. Священик тричі обводить молодих навколо аналоя.

При першому обходженні співається тропар «Ісаіє, радій...», у якому прославляється таїнство втілення Сина Божого Еммануїла від Непорочної Діви Марії.

При другому обходженні співається тропар «Святії мученики».  Увінчані вінцями, як переможці земних пристрастей, вони виявляють образ духовного шлюбу віруючої душі з Господом.

Нарешті, у третьому тропарі, що співається при останнім обходженні аналоя, прославляється Христос як радість і слава молодих, надія їх у всіх обставинах життя: «Слава Тобі, Христі Боже, апостолів похвало, і мучеників радосте,  що  проповідували  Тройцю Одноістотну».

Це кругове ходіння означає вічний хід, що почався в цей день для цієї пари. Шлюб їх буде вічним ходом рука за руку, продовженням і виявленням здійсненого сьогодні таїнства. Пам'ятаючи про спільний хрест, покладений сьогодні на них, «немочі один одного носячи», вони завжди будуть сповнені благодатної радості цього дня.

По закінченні врочистого ходу священик знімає вінці з подружжя, вітаючи їх словами, сповненими патріархальної простоти й тому особливо врочистими:

«Звеличся, женише, як Авраам, і благословися як Ісаак, і розмножуйся як Яків, у спокої перебуваючи і все по правді і за Божими заповідями діючи».

«І ти, невісто, возвеличся як Сара, і возвеселися як Ревека, і розмножуйся як Рахіль, втішаючись чоловіком своїм, зберігаючи закон, бо така воля Божа».

Потім у двох наступних молитвах священик просить Господа, щоб як Він благословив шлюб у Кані Галілейській, так щоб сприйняв Він і вінці молодих неоскверненими й непорочними в Царстві Своєму. У другій молитві, що читається священиком, із нахиленням голів наречених, ці прохання скріплюються ім'ям Пресвятої Трійці й ієрейським благословенням. По закінченні її молоді цнотливим поцілунком засвідчують святу й чисту любов один до одного.

Далі, відповідно до звичаю, молодих підводять до царських воріт, де наречений цілує ікону Спасителя, а наречена — образ Божої Матері; потім вони міняються місцями й прикладаються відповідно: наречений — до ікони Божої Матері, а наречена — до ікони Спасителя. Тут же священик дає їм хрест для цілування і вручає їм дві ікони: нареченому — образ Спасителя, нареченій — образ Пресвятої Богородиці.

на початок


Якою повинна бути весільна трапеза

Урочисто й радісно відбувається Таїнство шлюбу.  Від великої кількості запрошених: близьких, рідних і знайомих, - від блиску свічок, від церковного співу якось мимоволі стає святково й весело на душі.

Після вінчання молоді, батьки, свідки, гості продовжують свято за столом.

Але як же непристойно при цьому поводяться   іноді   деякі   запрошені. Нерідко тут впиваються, вимовляють безсоромні слова, співають нескромні пісні, дико танцюють. Таке поводження було б ганебним навіть для язичника, що не знає Бога й Христа Його, а не тільки для нас, християн. Свята Церква застерігає від такого поводження. В 53-му правилі Лаодікійського Собору сказано: «Не личить тим, що на шлюби приходять (тобто навіть родичам нареченого й нареченої й гостям) скакати або витанцьовувати, але скромно вечеряти й обідати, як пристойно християнам». Шлюбний бенкет повинен бути скромний і тихий, повинен бути далекий від усякої непомірності й непристойності. Такий тихий і скромний бенкет благословить і Сам Господь, що освятив шлюб у Кані Галілейській Своєю присутністю і здійсненням першого чуда.

на початок


Про «медовий місяць» і про подружнє життя

У постанові одного з Карфагенських Соборів     говориться:     «Наречений  і наречена, після отримання благословення, повинні проводити наступну ніч у дівоцтві із благоговіння до отриманого благословення».

Церква засуджує нестримане проведення молодими людьми «медового місяця». Усякий щирий християнин ніколи не схвалить такого способу життя подружжя, при якому шлюб втрачає своє моральне значення і стає одним статевим зв'язком; почуттєва сторона виступає тут на перший план, займаючи неналежне їй місце.

І якщо молоді люди не хочуть перетворити свій «медовий місяць» у період різкого ослаблення сил і подавленого стану, сліз, сварок і взаємного невдоволення, то нехай стримують свої бажання. їхня стриманість і помірність будуть винагороджені тихою радістю й щастям перших днів нового, спільного життя.

Помірність очікується від християн в усі недільні й святкові дні, дні причастя, покаяння й посту.

На необхідність дотримання цих постанов Соборів указує й преподобний Серафим Саровський. «...І ще зберігайте чистоту, зберігайте середи й п'ятниці, і святкові, і неділі. За незберігання чистоти, за недотримання середи й п'ятниці людьми діти народжуються мертвими, а при незберіганні свят і неділь жінки вмирають пологами», — говорив він юнакові, що вступав у шлюб.

Те ж писав в одному листі й старець Амвросій Оптинський: «Хвороба дружини вашої, можливо, була по вашій провині: або не почитали свят у подружніх відносинах, або не дотримувалися подружньої вірності, за що й караєтеся хворобами дружини».

Одна пара мала сина, що проявляв деяке каліцтво душі. Старець Леонід Оптинський говорив, що це покарання його батьків за недотримання свят.

У шлюбі від християнина потрібна поміркованість і помірність. Він так само, як і безшлюбний, повинен стримувати свою пристрасть, і його стан від безшлюбності відрізняється лише ступенем помірності.

Дружинам слід строго дотримуватися постанов Соборів і звичаї перших християн, що зберігали себе в чистоті у святкові, недільні й пісні дні (середу й п'ятницю).

Церковний день починається з вечора, із чотирьох-шести годин, тому потрібно зберігати себе в переддень святкового або пісного дня, уважаючи їхнім закінченням вечір перед наступним днем.

на початок


Що може перешкоджати християнському шлюбу

Найчастіше ті, що готуються до вінчання спочатку реєструють цивільний шлюб у загсі. Православна Церква вважає цивільний шлюб позбавленим благодаті, але як факт визнає й не вважає його незаконним блудним співжиттям. Проте умови дійсності шлюбу за цивільним законодавством і за церковними канонами мають розбіжності. Не всякий цивільний шлюб може бути освячений у церкві.

Церква не допускає вступ у шлюб більше трьох разів. За цивільним законодавством дозволений четвертий і п'ятий шлюб, які Церква не благословляє.

Не благословляється шлюб, якщо один із наречених (і тим більше обоє) виявляє себе атеїстом і говорить, що він прийшов на вінчання лише на настійну вимогу чоловіка або батьків.

Не дозволяється вінчання, якщо хоча б один з подружжя нехрещений і не збирається прийняти хрещення перед вінчанням.

Вінчання неможливе, якщо один з майбутнього подружжя фактично перебуває в шлюбі з іншою особою. Спочатку потрібно розірвати цивільний шлюб, а якщо шлюб був церковний, обов'язково взяти дозвіл архієрея на розірвання його й благословення на вступ у новий шлюб.

Ще одна перешкода до здійснення таїнства шлюбу - кревне споріднення нареченого й нареченої й споріднення духовне, надбане через восприємництво при хрещенні.

на початок


Коли не здійснюється таїнство вінчання

Відповідно до канонічних правил, не дозволяється здійснювати вінчання протягом всіх чотирьох постів, у сирну седмицю, Великодню седмицю, у період від Різдва Христового до Богоявлення (святки). За благочестивим звичаєм не прийнято здійснювати шлюби напередодні дванадесятих, великих і храмових свят, щоб передсвятковий вечір не проходив у гучному весіллі й розвагах. Російський звичай ще забороняє і в суботу вінчання. Але на Україні цей звичай дотримується тільки в кількох областях. Крім того, вінчання не відбувається по вівторках і четвергах (напередодні пісних днів — середи й п'ятниці), напередодні й у дні Усікновення глави Іоанна Предтечі (29 серпня/11 вересня) і Воздвиження Хреста Господнього (14/27 вересня). Виключення із цих правил можуть бути зроблені згідно потреби тільки правлячим архієреєм.

на початок